Язиката Хвеська

Та спроба згадати Ірчиному язикові всі його гріхи виявилися марними. Спочатку вона нагадала — це вона, саме вона протягом останнього часу врятувала його, буквально за шкірку з неприємностей витягла. Потім точно вказала те місце, куди він, Максим, може заснути оті легендарні путівки. Бо нікуди вона з ним їхати не збирається, тому що він — падлюка, скотина, потвора, мудак, козел, баран, свиня, дебіл, мавпа, гнида, ще раз козел, ще раз мудак, муфлон, ще раз падло і взагалі… Що взагалі — не сказала, жбурнула чашку з залишками кави об стіну, а Максим, коли вона пішла, хряснувши дверима, лишився збирати скалки.

Адже він, на відміну від дружини, тимчасово не працює. І хто знає — раптом його взагалі звільнять. Чорна смуга, яка почалася в його житті, мусить бути повноцінною. Чорною аж до густоти.

Хоча почалася ця смуга все ж таки через дурний бабський язик!

І вона ще щось із себе корчить…

Гроші в нього були, на роботу поспішати не треба. Максим Бойко сходив по коньяк і спілкування з пляшкою тривало вже третій день.

Прокинувшись черговий раз уранці в лункій порожній квартирі, він, стогнучи від похмілля, перевірив жінчині речі. Поки що всі на місці. Та краєм вуха він почув крізь туман, як Ірка з кимось із подруг по телефону обговорювала варіант переїзду. Поки, звісно, тимчасово, але далі видно буде…

Вона ще й робить його винним!

Спересердя плюнувши собі під босі ноги, Бойко поплентався до дзеркала, глянув на себе і побачене йому не сподобалося. Все, мужчина, треба брати себе в руки. Тільки взяти можна, а ось утримати — хріна з два: руки дрібно трусилися.

Цього дня на видалася на диво хороша погода. Спека кудись відійшла, втомлене сонцем місто розраджував легенький свіжий вітерець. Погода кликала до себе, і Бойко зрозумів — сидіти в чотирьох стінах і жлуктити коньяк, старанно пропиваючи весь зароблений гонорар, йому вже не хочеться.

Треба пройтися. Прогулятися хоча б до центру. Подумати про свої скорботні справи. З рештою, знайти якісь вихід: йому справді не хотілося втрачати Ірину, нехай навіть у неї шаленство язику. Кінець кінцем, хочеться трошки вийти в люди, посміхнутися їх, отримати посмішку у відповідь.

Та й коньяку з кавою, до речі, випити в пристойному закладі. Не все ж наливатися на власній кухні під супровід «Радіо Шансон».

— Вибачте, а можете ввімкнути «Радіо Шансон»?

Бармен подивися на Бойка поглядом людини, яка щонайменше десять останніх років не спілкувалася ні з ким, окрім п'яних придурків. Хоча аж таким п'яним о цій порі дня Максим себе ще не вважав. Але той факт, що він заговорив до бармена і почав чогось від нього вимагати, іншими словами — почав доколупуватися до сторонньої людини, красномовно говорив сам за себе: Бойко вже захопився алкоголем, і в цьому стані здебільшого ставав підкреслено ввічливим занудою.

Якби Максима запитали, чому він зайшов саме сюди, в цей бар, він не зміг би відповісти толком. Швидше за все, він просто вирішив погуляти містом і подумати про різні скорботні речі. Думки працювали лише в одному напрямку, і в цих думках фігурував майор Павло Шалига, чи то злий його геній, чи навпаки — добрий. Адже спочатку хотів розтерти журналіста об лінолеум, а потім висмикнув із полону, хоча міг би допомогти колегам із Полтавщини.