Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Ваша величність, — відповів йому радник, — можете відіслати цих дам де Круа назад до Бургундії й помиритися з герцогом. Звичайно, багато хто казатиме, що це безчесний вчинок, але коли потрібні жертви…
— Коли наш інтерес вимагає жертви, Олів'є, я не вагаючись принесу її, — відповів король. — Я старий досвідчений лосось і не проковтну гачок з принадою тільки через те, що він оздоблений пером під назвою «честь». Але гірше втрати честі те, що ми, повернувши цих дам до Бургундії, позбавимося багатьох переваг і вигод, що, власне, і змусило нас дати їм притулок. Було б прикро пропустити нагоду посадити друга Франції і ворога Бургундії в самому центрі володінь герцога, так близько від заколотних міст Фландрії. Ні, Олів'є, я не можу відмовитися од цих переваг, які дасть нам шлюб цієї дівчини з другом нашого власного дому.
— Ваша величність, — сказав Олів'є після хвилини роздумування, — може, подарувати її руку справді відданому вам другові, який узяв би всю провину на себе, але таємно служив би вашій величності. А ви для людського ока могли б зректися його.
— А де я знайду такого друга? — запитав Людовік. — Хіба я можу подарувати її комусь з наших бунтівливих і непокірливих дворян? Адже це означало б зробити його самостійним. І це тоді, коли вся моя політика зводиться до того, щоб не давати їм такої самостійності. Хіба що Дюнуа… Йому, і тільки йому я міг би вірити. Він битиметься за корону Франції, яке б не було його становище. Однак шаноба й багатство змінюють людей. Ні, я не можу звіритися навіть на Дюнуа.
— Ваша величність могли б знайти інших, — сказав Олів'є своїм дуже вкрадливим й улесливим голосом, яким він звичайно звертався до короля, що дозволяв йому іноді великі вільності, — таких людей, що цілком залежать від вашої ласки й милості і не можуть існувати без вас, як без сонця й повітря, людей скоріше мислі, ніж діла, людей, які…
— Які були б схожі на тебе? Авжеж! — перебив його Людовік. — Ні, Олів'є, слово честі, ця стріла вже занадто поспішно тобою пущена. Як це? Через те, що я довіряю тобі й дозволяю іноді у винагороду трохи підстригти й підчухрати моїх васалів, ти вже гадаєш, ніби це падає тобі право бути чоловіком такої прекрасної жінки і, крім того, графом, власником стількох маєтків? Ти, людина низького походження і неосвічена, чия мудрість, в найкращому разі — просто хитрощі і чия відвага більш ніж сумнівна?
— Ваша величність закидають мені обвинувачення, в яких я не винен. У мене і в думці не було таких великих претензій, — сказав Олів'є.
— Радий чути це, мій друже, — зауважив король. — Я кращої думки про тебе, коли ти відмовився від таких мрій. А мені здалося, що ти саме на це і натякаєш. Гаразд, повернімося до нашої теми. Я не можу одружити цю красуню з кимось із моїх підданих, не можу повернути її до Бургундії, не можу перевезти її ні до Англії, ні до Німеччини, де вона дістанеться комусь, хто захоче бути спільником Бургундії, а не Франції і почне приборкувати законне невдоволення чесних городян Гента і Льєжа, замість того щоб підтримати їх у цьому настрої і дати можливість Кардові Сміливому виявити свою відвагу щодо них, не виходячи з своїх володінь. Адже ж ці міста майже готові до повстання, особливо Льєж. Якби їх ще підбурити, вони завдали б моєму любому кузенові роботи більш ніж на рік… А коли б їм ще допоміг войовничий граф де Круа… О Олів'є! Цей план надто спокусливий, щоб можна було відмовитися від нього без боротьби. Чи не може вигадати щось твій меткий розум?
Олів'є довго мовчав, потім, нарешті, відповів:
— А що коли б заручити цю Ізабеллу де Круа з молодим Адольфом, герцогом Гельдернським?
— Як? — вигукнув здивований король. — Принести в жертву таке прекрасне створіння цьому лютому мерзотникові, який ув'язнив і загрожував убити свого власного батька! Ні, Олів'є, ні! Це було б надмірною жорстокістю навіть для нас з тобою, хоч ми лише прагнемо своєї прекрасної мети — миру й добробуту для Франції й мало зважаємо на засоби, якими можна цього досягнути. Крім того, його володіння дуже далеко від нас, та й мешканці Гента і Льєжа його ненавидять. Ні, ні, я не хочу твого Адольфа Гельдернського. Придумай когось іншого.
— Моя винахідливість вичерпалась, сір, — сказав радник. — Я не можу зсадити людного, хто годився б бути чоловіком графині де Круа і відповідав би вимогам вашої величності. Він мусить поєднувати в собі різноманітні якості: бути другом вашої величності і ворогом Бургундії, досить тонким політиком, щоб ладнати з гентцями й льєжцями, і досить хоробрим, щоб захищати свої маленькі володіння проти влади герцога Карла, мати благородне походження, — на цьому особливо наполягає ваша величність, — і до того ж бути взірцем доброчесності!