Львів самотніх сердець

Варта дозволяла Шабтаю Цві трохи пройтися витоптаним в'язничним двориком, але лише тоді, коли начальство не бачило. Решту часу він проводив замкнений у верхньому ярусі вежі Балшіга. Розжалуваного Месію виводили темними сходами в стиснутий простір, відгороджений високими стінами. Унизу була іржава, щільна земля, а вгорі — неможливо блакитне небо. Зрідка по кам’яній стіні проповзала мідна ящірка, зупинялася, занепокоєно піднімаючи маленьку зміїну голівку і, мимохіть подивившись на Шабтая, втікала.

Ні кущика, ні деревця, ні квіточки. Тут, на политій кров’ю страчених за погану поведінку в’язнів землі, навіть трава не росла.

Але одного разу в залізні ворота тюремного дворика постукав дервіш ордену Ходжі Бекташі. Весь у пилюці, обірваний, із ціпком у смаглявій руці та гострій шапці, на якій навіщось пришита яскрава ганчірка. Лахміття дервіша підперізувала жива змія, що тримала у витонченій пащі довгу вервицю з чорного агату.

Дервіш чемно вклонився стражникам і сказав:

— Мир вам.

— Мир тобі, добрий мандрівниче. Кого шукаєш у нашій похмурій темниці?

— Мені потрібен Хизр, — відповів дервіш.

— Такого не тримаємо, — заперечив стражник. — У нас є тільки Азіз Мухаммед Цві, злочинець, що зазіхнув на владу султана.

— Він і є Хизр, — упевнено мовив дервіш. — Дозвольте мені його побачити.

Стражники порадилися й обережно впустили дервіша на подвір’я в’язниці. У віддаленому куті він побачив високого, гарного чоловіка.

Промені сонця падали так, що зелений халат і зелений тюрбан Шабтая Цві здавалось, випромінювали чарівне сяйво.

Таємний учитель Муси, у ряді юдейських та мусульманських езотеричних трактатів, на ймення Хизр, заступник усіх шукаючих Світла, муж, одягнений у зелене. Ніхто не знає, хто він. Забутий пророк?