Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

Коли Грес поїхав, Файнгальс виразно почув у горах дуель двох кулеметів — глухе, жорстке татакання російського і дзвінке, нервове дзявкання німецького, що нагадувало вищання гальм. Постріли були такі часті, наче сипалися з чогось. Бій тривав недовго: обмінялись кількома чергами, потім гуркнули гранати — три чи чотири, залящала луна, і виляски, завмираючи, покотилися долиною. Файнгальсові чомусь стало смішно — хоч би куди прийшла війна, вона була пов'язана з зовсім непотрібним гамором. Цього разу Мюк не прибіг, він стояв на мосту і вдивлявся в гори. Звідти долинув ще один постріл — видно, з рушниці, й озвалася негучна луна, ніби покотилося каміння; потім було тихо, поки почало смеркати, Файнгальс листом бляхи заслонив віконце на покрівлі й повільно зійшов униз.

Грес іще не повернувся, і внизу, в залі, знервований Мюк оголосив, що вночі всі мають бути в бойовій готовності. Стояв із убивчо поважним обличчям і неспокійно обмацував пальцями обидва свої ордени, заряджений автомат висів у нього на шиї, а каска — на ремені.

Ще поперед Греса з Тесаржі над'їхав сірий автомобіль, з якого виліз огрядний рожевощокий капітан і тонкий, суворий на вигляд обер-лейтенант. Разом з Мюком вони перейшли мостом річку. Файнгальс стояв перед будинком і дивився їм услід. Здавалося, що всі троє пішли й пропали, але досить скоро вони показалися знову. Машина розвернулась. У будинку навпроти з вікна дивився Дойсен, а внизу в своєму будинку сиділи в сутіні робітники за простим столом, і перед ними стояли тарілки з картоплею й помідорами. В кутку кімнати словачка вперлася одною рукою в бік, а в другій тримала білу сигарету й підносила її до губів. Занадто, як на Файнгальсів погляд, розгонисто. Коли зафурчав мотор сірого автомобіля, вона вистромилася з сигаретою в губах із вікна й усміхнулася Файнгальсові. Той уважно подивився на неї й забув відсалютувати обом офіцерам, що від'їздили; на жінці була темна блуза, і голе тіло у викоті біліло ясною плямою під засмаглим обличчям. Мюк, ідучи повз Файнгальса в дім, сказав йому:

— Перенесіть кулемет.

Аж тоді Файнгальс побачив, що там, де стояла машина з офіцерами, лежить на дорозі довгий чорний кулемет і скриньки з набоями. Він повільно перейшов вулицю й забрав кулемет, потім ще раз сходив по набої. Словачка все ще вихилялась із вікна; вона струснула з сигарети вогонь і сховала недокурок у кишеню на фартусі. Вона так само дивилась на Файнгальса, але вже не всміхалась, була сумна, а губи — до болю ясно-червоні. Враз вона ледь закопилила губи, відвернулась і заходилася прибирати зі столу. З дому вийшли робітники й рушили до мосту.

Коли через півгодини Файнгальс ішов з кулеметом по мосту, вони ще працювали там, потемки вкладали останні бруси настилу. Останню гайку затягнув власноручно сам Дойсен. Йому присвічували карбідною лампою, і Файнгальсові здалося, наче він тримає в руці гайковий ключ, мов корбу шарманки. Він немовби крутив ту корбу на великому темному ящику, з якого не виходило жодного звуку. Файнгальс, поклавши кулемета, сказав Гресові: «Хвилиночку»,— і ще раз вернувся назад. Він почув, що зафурчав мотор машини, яка стояла перед житлом робітників, пішов туди й став дивитись, як вантажать на машину рештки майна: пічку, кілька стільців, кошик картоплі, кухонне начиння й речі робітників. Від мосту надійшли й самі робітники і позалазили в кузов. У руках вони мали пляшки з горілкою й пили з них. Останньою сіла словачка. Вона запнулась червоною хусткою, речей у неї було небагато: клунок, зав'язаний у синю хустку. Файнгальс іще постояв, дивлячись, як вона сідає, а тоді пішов назад. Дойсен останнім покинув міст: із гайковим ключем у руці він ввійшов до Теманового дому.

Півночі просиділи вони з новісіньким кулеметом за низеньким муром, яким було обнесено під'їзд до мосту, і вслухалися в ніч. Вона була тиха — часом з лісу виходили дозорні, перемовлялися з ними кількома словами, і вони далі мовчки сиділи там, вдивляючись у вузьку просіку дороги, що губилась у лісі. Але нічого не сталося. І в горах теж було тихо. Десь опівночі прийшла зміна, і вони вернулись додому й зразу поснули. Аж над ранок почули гамір і посхоплювалися. Грес іще натягав чоботи, а Файнгальс босий підійшов до вікна й подивився за річку; там стояло багато людей — вони вмовляли лейтенанта, щоб він пропустив їх пройти по мосту, а він, видно, не хотів. Ті люди, мабуть, прийшли з гір, з того села, що його дзвіницю видно з-за лісу,— досить довга вервечка людей з візками та клунками, що тяглась аж до лісу, а може, й далі. Їхні пронизливі голоси були сповнені страху, і Файнгальс бачив, як пані Зузан у капцях і накинутому на плечі плащі, пройшла через міст. Вона зупинилась поруч лейтенанта й довго розмовляла з людьми, потім звернулась до нього. Вийшов і Дойсен із сигаретою в зубах, не поспішаючи підійшов до них, теж поговорив з лейтенантом, тоді з пані Зузан, звернувся до людей — і врешті потік біженців за річкою повільно рушив у напрямі Сарні. Там було багато возів, високо навантажених дітьми, скринями, корзинами з птицею,— довга процесія, що посувалася вперед дуже повільно. Дойсен вернувся з пані Зузан до будинку й дорогою силкувався, хитаючи головою, розтлумачити їй щось.