Джим Ґудзик і машиніст Лукас
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- Переводчик: Євген Попович
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Джим Ґудзик і машиніст Лукас». Краткое содержание книги:
Пан Ермель висунув голову з вікна будиночка, аби визначити, треба брати сьогодні з собою парасольку чи ні. І тут обидва водночас побачили, що в морі перед Усландією стоїть величезний чудовий корабель.
– Що це за незвичайний корабель? – запитала пані Ваас. – Кораблик поштаря набагато менший. До того ж у цього на бузі не поштовий ріжок, а золотий єдиноріг. Що це означає?
– На жаль, нічого не можу вам про це сказати, моя вельмишановна, – відповів пан Ермель. – Дивіться-но, та в нього на буксирі цілісінький острів! Ой, у мене погане передчуття! Певно, це морські розбійники, які хочуть зазіхнути на Усландію!
– Ви так вважаєте? – невпевнено спитала пані Ваас. – Та-а-ак, і що ж нам робити?
Проте перш ніж пан Ермель встиг відповісти, з корабля почувся радісний зойк, і через поручні, ризикуючи скрутити собі в’язи, на сушу стрибнув Джим.
– Пані Ваас! – загорлав він.
– Джиме! – вигукнула пані Ваас.
Тут вони кинулися один до одного в обійми. Радості їх не було краю. І це зрозуміло.
Тим часом Лукас, Лі Сі та цар теж зійшли на сушу, і нарешті навіть Емма була обережно вивантажена з корабля та поставлена на її колишню колію, вже дуже зарослу мохом та травою. На Еммі все ще висів величезний золотий орден із блакитною стрічкою, а сама вона без упину видавала короткі радісні посвисти.
Коли пан Ермель, що онімів від подиву, нарешті второпав, хто приїхав, він тут-таки помчав до замка між двох гірських верхівок та у хвилюванні почав грюкати у двері.
– Так-так! Уже йду! Що таке? – почулося з внутрішніх покоїв бурмотіння заспаного та нічого не розуміючого короля Альфонса За-Чверть-Дванадцятого.
– Ваша величносте! – із трудом переводячи дихання, покликав пан Ермель. – Милостиво вибачте, проте це у вищій мірі важливо! Тільки що прибули машиніст Лукас та Джим Кнопка й маленька дівчинка і пан похилого віку вельми шляхетної зовнішності й корабель із островом у сітях…
Проте він не доказав, бо цієї миті двері розчахнулися, і звідти прожогом вибіг король. Він був у самісінькій нічній сорочці і на бігу квапливо намагався натягти на себе халат із червоного оксамиту. Корона вже сяк-так сиділа на голові.
– Де? – схвильовано запитав він, бо забув вдягти окуляри.
– Хвилиночку, ваша величносте! – прошепотів пан Ермель. – У такому вигляді ви не можете приймати людей.
І він допоміг королю як слід вдягти халата. Потім вони обидва побігли вниз, до корабля, і в поспіху король загубив одного шльопанця у шотландську клітину, так що донизу він прибув підстрибуючи.
Ну ось, і тут почалися обійми, рукостискання, привітання, і краю їм не було.
Лукас представив одного одному царя мигдальського та короля Альфонса За-Чверть-Дванадцятого, а Джим познайомив усіх із Лі сі, і коли всі нарешті перезнайомилися та привіталися, вони пішли до будиночку пані Ваас снідати.
Звісно, її маленька кухня виявилася такою тісною, що ніхто й повернутися не міг. Проте для такого щасливого товариства, яке зібралося цим ранком в Усландії, це було тільки приємно.
– І де ж ви побували? – гучно розпитувала пані Ваас, розливаючи каву по чашках. – Я зараз лусну від цікавості. Що ви дізналися? Хто така пані Мальцан? Вона приємна? Чому вона не приїхала з вами? Та розказуйте ж!
– Так, розкажіть, розкажіть! – у весь голос прохали король Альфонс За-Чверть-Дванадцятий та пан Ермель.
– Терпіння і тільки терпіння, – посміхнувшись, попередив Лукас. – Аби все розповісти, знадобиться час.
– Так, – сказав Джим. – Ми хочемо, коли поснідаємо, спершу показати вам острів, який привезли з собою.
Сніданок тривав недовго, бо всі були так сильно схвильовані, що по-справжньому не зголодніли. На путі до корабля пані Ваас тихесенька сказала Лукасові:
– Мені здається, Джим за цей час сильно подорослішав.
– Цілком можливо, – відповів Лукас, димлячи люлькою, – пригод він зазнав чимало.
Матроси тим часом укріпили новий острів сталевими тросами та якірними ланцюгами впритул до Усландії, так що на нього можна було перестрибнути. Звісно, не забули вони й того, що доручив їм Лукас, а саме: туди, де зараз лежав острівець, зарані кинули у воду кілька гілок коралових дерев, як і радила дракониця. За кілька років, коли дерева доростуть до поверхні океану, новий острів буде таким само міцним, як і Усландія.
Під проводом Джима товариство ступило на нову землю та влаштувало на ній невеличку прогулянку. Забагато місця там, звісно, не було, зате те «небагато», яке було, відрізнялося особливою красою.
– Ось воно, вирішення проблеми! – вигукнув король Альфонс За-Чверть-Дванадцятий. – Хто б міг подумати! І мені більше не треба хвилюватися! Уперше за довгий час я зможу знову спати спокійно.