Дивовижна історія Мері Стенз
- Автор: Уэйт Роберт
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Дивовижна історія Мері Стенз». Краткое содержание книги:
Розповідаючи напівфантастичну, напівдетективну історію про те, як проста, непримітна дівчина волею випадку стала першою красунею світу і чим це скінчилося, сучасний англійський письменник Роберт Уейд викриває брудні махінації буржуазних ділків і продажність “вільної й незалежної” преси в хижацькому світі капіталу.
— Кого ж би це, приміром? Він усміхнувся.
— Не знаю. Але це має бути найвродливіша жінка в світі.
Він повернувся до свого кабінету й узявся збирати особисті речі.
Вона знову мешкала в “Онікс-Асторії”. Кімната була інша, але така сама розкішна й гарна. Віллербі теж був там, охороняючи її від репортерів. Здавалося, час повернув назад. Голлівуд неначе відійшов у далеке минуле, і тепер її знов обсідали підступи й інтриги.
Обсідав її й Еміль Фасберже, непримиренний і владний Фасберже, в кожному слові якого вдувалися гнів і обурення. Але водночас то був і дуже настирливий Фасберже, який уперто домагався її особистої прихильності, попри все лихо, заподіяне йому викривальним виступом “Очевидця”.
— Єдине, що я ціную в людях і, зокрема, в своїх службовцях, це відданість, — з притиском мовив він. — Будемо говорити відверто: фірма “Черіл” здатна витримати й не таку кризу. Найболючіше вразило мене те, що ви, саме ви, своїми зносинами з отим суб’єктом Дарком стали безпосередньою причиною скрути, в якій ми опинилися. Це, я уважаю, майже непростимо.
— Я вже сказала, що мені дуже жаль, — зітхнула Мері. — Я ніколи не думала, що Дарк усе-таки надрукує той репортаж, і мені дуже прикро, що він це зробив. Це зачіпає мене особисто не менш, ніж фірму “Черіл”. В одних газетах мене називають фальшивкою, в інших — морською свинкою. Боюся навіть собі уявити, як це вплине на мої справи в американському кіно й телебаченні.
— Ніяк не вплине, — фиркнув Фасберже. — Американці понад усе полюбляють сенсації. Те, що ви стали найпершою красунею в світі завдяки курсові біохімічного лікування, тільки додасть їм цікавості. Весь цей галас аж ніяк не позначиться на вашій артистичній кар’єрі. Єдине, що він зробить, — це занапастить “Врододій” як товар. — Він подивився на дівчину з неприхованою ворожістю. — Відколи вийшов цей номер “Очевидця”, ми вже одержали понад дві тисячі відмов од торговельних фірм та приватних крамниць, що замовили великі партії “Врододію”. І це тільки початок!
Мері винувато поглянула на нього, але нічого не сказала.
Фасберже підійшов ближче.
— Невже ви не маєте ніякого почуття обов’язку? — спитав він. — Невже вас не, гризуть докори сумління? Після того як ви, по суті, занапастили виріб, що його повинні були рекламувати?..
— Ви хочете, аби я цілий вечір тільки те й робила, що вибачалась? — обізвалася вона.
Вираз обличчя Фасберже трохи пом’якшав.
— Звичайно, ні, моя люба. Даруйте ласкаво, це отой триклятий “Очевидець” зовсім вивів мене з рівноваги. Сьогодні, мабуть, такий день… Знаєте, людині часом так потрібна буває розрада… — Він трохи помовчав і підступив ще на два кроки. — А ви могли б так багато для мене зробити…
Мері відступила.
— Сказати правду, — мовила вона, — я страшенно втомилась. Ви собі уявити не можете, як це все було тяжко.
— Для нас обох, — лагідно докинув він.
Вона сіла на стілець і подивилася просто йому в вічі.
— Містере Фасберже, — спитала навпрямки, — чого саме ви од мене хочете? Просто переспати?
Товсті губи Фасберже викривились у посмішці.
— Ну, не так уже й просто…
— Мені не хочеться видатись негостинною, але єдина моя відповідь — ні. Ви змінили мені зовнішність, але мої моральні засади лишилися незмінні. Коли говорити по щирості, мені гидко на вас дивитися.
Масна посмішка Фасберже стала трохи ширша.
— Коли хочете знати, — спокійно відказав він, — мені теж гидко дивитися на вас, дарма що ви така вродлива. А може, ще настане час, коли вам і самій буде гидко на себе глянути.
Мері запитливо позирнула на нього, не розуміючи, до чого він веде.
— Чи придивлялись ви останнім часом до себе в дзеркалі? — спитав він. — Людина майже не помічає повсякденних змін. Коли я бачив вас перед від’їздом, ви були прекрасна. Минуло кілька тижнів, і тепер навіть я, хоч який старий, можу добачити різницю.
— Що ви хочете цим сказати? — спитала вона, знервовано торкнувшись рукою обличчя.
Фасберже посміхнувся ще ширше.
— Ось уже майже два місяці, як ви востаннє бачилися з доктором Раффом. Придивіться-но до себе пильніше.
Вона поволі перейшла кімнату і, зупинившись перед великим дзеркалом, втупила очі в своє відображення. Її раптова тривога враз поступилася місцем полегкості. Вона була все така сама сліпуча красуня, як і раніш, а проте… Шкіра видавалась не такою свіжою і пругкою, під очима з’явилися ледь помітні синці, риси обличчя нібито погрубшали. І, все ще розглядаючи себе у дзеркалі, Мері нараз усвідомила, що в очах її застиг переляк.