Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

Риси, що здавалися йому цікавими в Ярвіні, коли той був відомим героєм блоґосфери Менціусом Молдбаґом, виявилися огидними в житті. Цей чоловік був упертим і непоступливим. Він насправді не реалізовував свої ідеї, а вони явно не мали фінансового успіху.

Ярвін-Молдбаґ мав робити презентацію на щорічній конференції програмістів Strange Loop у 2015 році, та за кілька місяців до конференції йому відмовили через лібертаріанські й неполіткоректні погляди: наприклад, його аргумент про викорінення демократії на користь монархії або диктатури. Ярвін проводив більше часу, купаючись у хвилях слави, ніж працював на Urbit. Хай як дивно для Кремнієвої долини, кожен із них володів 50% акцій. Це означало, що суперечності мали зрости, і вони зайдуть у глухий кут. Вони не могли рухатися далі, позаяк жоден не мав більше влади за іншого.

Читати ексцентричні пости й слідувати його філософії онлайн — це одна справа. Слухати їх цілий день — зовсім інша. Крім того, Бернем колись думав, що через свій молодий вік і отриману стипендію Тіля, разом із попереднім досвідом спроб трьох інших стартапів — що було почесним знаком у Кремнієвій долині, — інженерну компетенцію було б легше залучити з ринку. Urbit базувався на комп’ютерній науці.

Проте Бернем надавав перевагу радше читанню книжок і письменництву. До того ж, Urbit мав проблеми з мобілізацією коштів, хоча й отримала 200 тисяч доларів пізніше — невдовзі після того, як Бернем її залишив. Компанія анітрохи не просунулася від часу початкового сплеску уваги TechCrunch до них, коли Бернем ще був у Дартмуті. Джону бракувало Східного узбережжя. Він сумував за своїми батьками й за матеріальним комфортом. Йому була зовсім не в кайф та яма, в яку він падав (і від життя в офісі), і відчував наростання тиску, адже за час тривалого перебування на Заході мав показати якісь досягнення.

Тож Бернем здався і вирішив повернутися до Дартмута. Це було дивне повернення. Виявилося дивним пояснювати своє рішення іншим студентам. «Мені було трохи ніяково», — згадував він. Начебто він зазнав поразки, вперше залишивши кампус після двох тижнів, щоби йти за своєю мрією. До того ж, у свої 22 роки він був старшим за всіх інших.

У Новій Англії, особливо у Дартмуті, панували спорт і студентські братства, а не хакатони та клуби стартапів. Він так звик до прогресивного, завжди відкритого ставлення людей одне до одного у Долині, що повернення до університетського кампуса, де вже утворилися кліки та групи зі своїми звичками й соціальним календарем, вселило в нього невпевненість у тому, що йому робити. Джон протримався в Дартмуті півтора семестра, однак йому не було там комфортно. Тож наприкінці весняного семестру він вирішив перебратися до невеличкого Католицького гуманітарного коледжу в Нью-Гемпширі під назвою Коледж Томаса Мора. Це було єдине місце, де він почувався впевнено. Там талановиті та працелюбні діти, які цікавилися гуманітарними науками і яким не знайшлося місця в нормальному університетському житті, ховалися в кампусі та вивчали філософію.