Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
322 Пор. із тезою Касіяна Саковича: "скупому часто сняться гроші, купцю - товари, рибалці - ставки, неводи, риба. Мисливцю ж сняться гаї, поля, хорти, зайці. Солдату -труби, війни, залицяльнику - коханки, студенту - лекції, диспутацїї" [Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок XVII ст. - Київ, 1988. - С. 416^17].
323 Пор.: "...чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?" (Соборне послання св. ап. Якова 2: 5).
324 Євангелія від св. Матвія 13: 11.
325 Пор.: "Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, використовуючи час, - дні бо лукаві!" (Послання св. ап. Павла до ефесян 5:15-16).
326 Ці роздуми Сковороди про час підхожі до міркувань, скажімо, Авіустина в його «Сповіді» (11. XIV. 17) (пор.: "...Якби ніщо не проминало, то не було б минулого часу; якби ніщо не наставало, то не було б майбутнього часу; а якби не було нічого, то взагалі не було б часу теперішнього. Але яким чином 'є' ці два часи - минулий і майбутній, -коли минулого вже нема, а майбутнього ще немає? І сам час теперішній, якщо б він був завжди теперішнім і не пропадав у минулому, то не був би вже часом, а був би вічністю. Отже, коли теперішній час, щоб бути часом, має пропадати в минувшині, то як же ми можемо твердити, що час 'існує', коли єдина рація його буття - це не буття. Отже, ми маємо право сказати, що час існує хіба тільки тому, що він прямує в небуття" [Святий Августин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Вид. 3. - Київ, 1999. - С. 222]) чи Дмитра Туптала (пор.: "Двлится же время на три части: на мимошедшеє, настоящеє и будущеє. Мимошедшеє время вѣмы яко бѣ, но уже прейде и погибе, ниже бо возвратится когда. Будущаго же времени чаєм, но не вѣмы, каково то будет. Настоящеє же мнимся имѣти, но ни чего имамы, кромѣ єдинаго краткаго часца, глаголемаго 'нынѣ'. 'НынВ' абіє єсть и абіє нѣсть, преиде бо паки ино настаєт 'нынѣ', паки и то преходит, якоже в дВлаємьіх и настояємьіх часах минуты єдина по друзѣй йдет... настоящеє время, глаголемоє 'нынѣ', не вѣсть стояти, но вѣчну течет, аки капля нѣкая в низ текущая и черту по себѣ остав-ляющая, на предняя же простирающаяся, доколѣже оскудвєт и изсхнет" [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. - Київ, 1748. - Арк. 205 (зв.)-206 (зв.)]). А крім того, зосередженість на теперішньому була важливим завданням духовних вправ у стародавніх греків та римлян.
327 Див. прим. 228.
328 Сковорода цитує тут (трохи змінено) текст епіграми невідомого автора з «Палатинської антології» (XI, 51). Див. прим. 188 до циклу «Сад божественных пѣсней».
329 Книжною українською мовою Сковорода переклав цю епіграму так: "Наслаждайся дней твоих, все бо вмалѣ старѣет. / В одно лѣто из козленка стал косматый цап". Філософ використав її як епіграф до 30-ої пісні циклу «Сад божественных пѣсней».
330 Вергілій. Енеїда, VIII, 560 [див.: Публій Вергілій Марон. Енеїда / 3 латинської переклав Михайло Білик; переклад звірив і зредагував Борис Тен. - Київ, 1972. - С. 188].
331 Можна пригадати, що Епікур розумів саму етику як знання "mQi cuqectewv каі фиушѵ" ("про те, що слід обирати й чого уникати") [див.: Кулаковский Ю. А. Эсхатология и эпикуреизм в античном мире: Избранные работы. - Санкт-Петербург, 2002. - С. 173].
332 Скорочений виклад-переказ Платонових міркувань про те, що без знання істини не можна відрізнити справжнє від примарного (Держава, IX 585а, 586а): "Чи будеш ти дивуватися, якщо люди, які не знають істини про багато інших речей, не мають належного знання й про це? Щодо задоволення, страждання та проміжного стану люди налаштовані так, що коли їх несе вбік страждання, то вони міркують правильно й по-справжньому страждають, але коли вони переходять від страждання до проміжного стану, то дуже схильні вважати, нібито це приносить задоволення та радість. Можна подумати, що вони дивляться на сіре, порівнюючи його з чорним і не знаючи білого, -так вони помиляються, порівнюючи страждання з його відсутністю й нічого не відаючи про задоволення... Отже, того, хто не має досвіду в поміркованості й цноті, хто постійно проводить час у бенкетах та інших таких самих розвагах, звісно, відносить униз, а потім знову до середини, так вони й блукають усе життя. Вони ніколи не вийдуть за ці межі, адже вони ніколи не бачили справді високого й не піднімались до нього, не сповнювались по-справжньому справжнім, не пробували надійного й чистого задоволення..." [Платон. Собрание сочинений: В 4 т. - Москва, 1994. - Т. 3. - С. 379-380].