Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
ПЄВ не постала на порожньому місці. Західна Європа могла отримати американську допомогу, тому що це здавна був край приватної власності, ринкової економіки та, за винятком останніх років, стабільної політики. Але саме тому Західна Європа сама мала ухвалювати рішення і зрештою наполягла на цьому. Як зауважив британський дипломат Олівер Френкс, «План Маршалла полягав у тому, щоб європейці могли купити за американські долари інструменти для відбудови». Решта — конвертація валют, хороші торговельні відносини, збалансовані бюджети та лібералізація торгівлі — залежала від них самих.
Утім очевидну паралель можна було провести не між американським баченням та європейськими практиками, а між 1945 та 1918 роками. Обидві післявоєнні епохи здавалися напрочуд подібними, набагато більше, ніж ми зараз пригадуємо. У 1920-х роках американці вже заохочували європейців перейняти їхні техніки виробництва та трудові відносини. У той час чимало американських експертів вважали, що порятунок Європи полягає в економічній інтеграції та інвестиції капіталу. І так само в 1920-х роках європейці очікували з-за океану порад щодо свого майбутнього та практичної допомоги в теперішньому.
Однак суттєва відмінність полягала в тому, що після Першої світової війни США давали тільки позики, а не гранти, — і майже завжди через приватний ринок капіталу. Таким чином, вони мали свою фіксовану ціну та зазвичай були короткочасними. Коли на початку Великої депресії їх завимагали повернути, це обернулося катастрофою. У цьому аспекті відмінність вражає: після кількох помилок у 1945–1947 роках американські урядовці доклали певних зусиль, щоб виправити хиби попередньої післявоєнної доби. План Маршалла був важливий не лише своїми наслідками, але й тим, чого він мав обережність уникнути.
Однак була ще одна європейська проблема, якої План не міг ані розв’язати, ані упередити, хоча від цього залежало все інше. Ідеться про німецьке питання. Без відновлення Німеччини французьке планування зійшло б нанівець: приміром, Франція збиралася пустити зворотні кошти Маршалла на будівництво нових великих металургійних комбінатів у Лотарингії, проте без німецького вугілля це б не мало сенсу. Німецьке вугілля можна було купити на кредитні кошти Маршалла — прекрасно; але якщо вугілля не було взагалі? Навесні 1948 року продуктивність німецького виробництва все ще дорівнювала половині рівня 1936 року. Британська економіка ніколи б не оговталася, якби продовжувала витрачати небачені суми (317 мільйонів доларів тільки в 1947 році) лише на те, щоб забезпечити безпорадне населення британської окупаційної зони в північнозахідній Німеччині. Без купівельної спроможності Німеччини експортно-орієнтовані економіки Нідерландів та Данії були приречені.
Логіка Плану Маршалла вимагала зняти всі обмеження із (західно)німецького виробництва та продукції, щоб країна знову змогла стати ключовим гравцем європейської економіки. Справді, державний секретар Маршалл одразу ж дав зрозуміти, що його План означав кінець французьких надій на отримання від Німеччини воєнних репарацій; зрештою, його метою був розвиток й інтеграція Німеччини, а не її перетворення на залежного вигнанця. Але американцям та їхнім союзникам було зрозуміло, що, для того щоб уникнути трагічного повторення подій 1920-х років — коли відчайдушні спроби стягнути воєнні репарації з переможеної Німеччини викликали, як здавалося вже з перспективи часу, відчуття незахищеності у Франції, обурення в Німеччині та прихід до влади Гітлера, — План Маршалла міг спрацювати лише в тому випадку, якби став частиною ширшої політичної домовленості, яку б і Франція, і Німеччина вважали по-справжньому вигідною і тривалою. Те, що вирішення німецького питання — ключ до післявоєнного майбутнього Європи, ні для кого не було секретом; у Москві це розуміли так само добре, як і в Парижі, Лондоні чи Вашингтоні. Але набагато суперечливішою дилемою було те, як саме воно мало вирішитися.
Розділ 4
Неможливе врегулювання
Тим, хто не жив у ті часи, може бути складно оцінити, наскільки сильно європейською політикою в післявоєнні роки керував страх підйому Німеччини і як усе робили для того, щоб цього ніколи знову не сталося.