Поліція
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #10
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6908-5
- Переводчик: Марія Козлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Поліція». Краткое содержание книги:
Офіцера поліції знаходять мертвим на місці давнього вбивства, у розслідуванні якого він брав участь. Коли те саме трапляється з двома іншими поліцейськими, стає зрозуміло, що це не випадковість. До того ж ці давні справи не було розкрито. Нові вбивства скоєно з жахливою жорстокістю, а у поліції немає жодних припущень. І що найгірше: вони втратили свого кращого слідчого — Харрі Холе, який пішов з поліції, щоб викладати у Поліцейській академії…
Пролунала гавкітлива говірка з області Сюнмьоре:
— Тому що хтось когось ненавидить?
— Елінг пропонує вбивство з пристрасті, — сказав викладач. — Ревнощі. Відмова. Помста. Так, безперечно. Ще варіанти?
— Тому що людина психічно хвора, — прозвучала репліка високого сутулого хлопця.
— Це називається не «психічно хвора», Роберте. — Знову дівчина. Катрині було видно лише світлий високий хвіст над спинкою стільця у першому ряду. — Це називається…
— Усе нормально, ми зрозуміли, що він мав на увазі, Сільє. — Викладач усівся на краєчок столу, витягнув перед собою довгі ноги і склав руки на грудях, над логотипом групи «Glasvegas» на футболці. — І особисто мені здається, що «психічно хворий» — чудове визначення. Але насправді хвороба — не така вже часта причина для здійснення вбивства. Звичайно, є люди, які вважають, що здійснення вбивства саме по собі свідчить про ненормальність убивці, але більшість убивств раціональна, адже раціонально шукати матеріальної вигоди, раціонально шукати вихід емоціям і почуттям. Вбивця може вважати, що вбивство заглушить біль, викликаний ненавистю, страхом, ревнощами, приниженням.
— Але якщо вбивство настільки раціональне, — втрутився перший хлопець, — скажіть, скільки задоволених убивць ви бачили?
Напевно, головний розумник у групі, припустила Катрина.
— Небагато, — сказав викладач. — Але той факт, що вбивство стає розчаруванням, не означає, що це нераціональна дія, аж доти, доки вбивця вважає, що отримає полегшення. Проте, як правило, помста набагато солодша у мріях, за лютим убивством з ревнощів приходить каяття. Крещендо, для досягнення якого серійний убивця прикладає масу зусиль, майже завжди виявляється антикульмінацією, і йому доводиться починати усе спочатку. Коротше кажучи, — він підвівся і пройшов назад до дошки, — стосовно вбивства досить справедливе твердження, що злочин не виправдовує себе. Я хочу, щоб до наступного заняття кожен із вас придумав мотив, здатний змусити вас вчинити вбивство. І я не хочу чути політкоректне лайно, я хочу, щоб ви поспілкувалися зі своєю найтемнішою стороною. Ну, гаразд, напевно, досить буде просто з темною стороною. І прочитайте дисертацію Еуне про характеристики особистості убивці і її прояви, добре? Отже, я ставитиму контрольні питання. Так що бійтеся і готуйтеся. На сьогодні все, всі на вихід.
Пролунав гуркіт сидінь, що піднімаються.
Катрина сиділа і дивилася на студентів, що проходили повз неї. Врешті-решт в аудиторії залишилися троє: вона сама, викладач, зайнятий тим, що стирав написане з дошки, і худенька дівчина зі світлим хвостом, що стала позаду нього, виструнчившись з паперами під пахвою. Голос її звучав дещо інакше, ніж під час заняття.
— Вам не здається, що серійний вбивця, спійманий вами в Австралії, відчував задоволення від убивства жінок?
Голос награно-дитячий. Як у дівчинки, яка хоче підлеститися до татка.
— Сільє…
— Я хочу сказати, він же їх ґвалтував. Так що йому мало бути добре.
— Прочитай дисертацію, і ми повернемося до цього питання наступного разу, гаразд?
— Добре.
Але вона продовжувала стояти, перекочуючись з носка на п’яти, немов хотіла стати навшпиньки. І дотягнутися до нього. Не звертаючи на неї уваги, викладач почав збирати до шкіряної теки свої папери. Тоді вона різко розвернулася і пішла вгору по сходах до виходу з аудиторії. Помітивши Катрину, вона уповільнила крок, уважно оглянула її і хутко зникла.
— Привіт, Харрі, — тихо сказала Катрина.
— Привіт, Катрино, — відповів він, не піднімаючи голови.
— Добре виглядаєш.
— Ти теж, — вимовив він, застібаючи теку на блискавку.
— Бачив, як я увійшла?
— Я відчув, як ти увійшла.
Він підняв голову. І усміхнувся. Катрину завжди вражало, як сильно змінювала його усмішка: з його обличчя зникав вираз жорсткості, неприступності і втоми від життя, яке він носив, як пошарпане пальто. Він умить перетворювався на пустотливого дорослого хлопчика, що випромінював сонячне світло. Як ото липнева днина у Бергені: така ж бажана, але рідкісна і коротка.
— Як це розуміти? — запитала вона.
— Я майже чекав твого приходу.
— Справді?
— Так. І моя відповідь — ні.
Харрі сунув теку під пахву, піднявся до Катрини, здолавши сходи за чотири довгі кроки, й обійняв її.
Вона притиснулася до нього, вдихаючи його запах.
— «Ні» у відповідь на що, Харрі?
— Ні, ти мене не отримаєш, — прошепотів він їй у вухо. — Але ти і так це знала.
— Уф! — сказала вона і зробила вигляд, що намагається вивільнитися з його обіймів. — Коли б не оте страховисько, ти б за п'ять хвилин уже виляв хвостом, хлопчику. І я не казала, що ти виглядаєш аж так добре.