Поліція

Катрина подивилася вниз за течією річки. Перед лісопильнею русло було перегороджене, вода сочилася між великими сірими валунами, на які і впав автомобіль. Сонце відбивалося від осколків скла, що розлетілися навсібіч. Катрина ковзнула поглядом по вертикальній скелі. Драмменський граніт. Це загальновідоме поняття. Вона розгледіла задню частину крана й жовту стрілу, що стирчала з-за краю кручі вгорі. Залишалося сподіватися, що хто-небудь розрахував співвідношення ваги автомобіля і довжини стріли крана.

— Але якщо ви — слідчі, то чому ви не там, нагорі, разом з іншими? — запитав поліцейський, що пропустив їх за огороджувальну стрічку після уважного вивчення їхніх посвідчень.

Катрина знизала плечима. Вона могла б, звичайно, відповісти, що вони пробралися сюди потайки, що у них чотирьох немає ні доступу, ні повноважень, а завдання їх носить такий характер, що їм зараз не варто показуватися на очі офіційній слідчій групі.

— Ми й звідси бачимо те, що нам потрібно, — сказала Беата Льонн. — Спасибі, що пустили.

— Та нема за що.

Катрина Братт вимкнула свій планшетник, на якому, як і раніше, була відкрита сторінка зі списками ув’язнених в норвезьких в’язницях, і поспішила услід за Беатою Льонн і Столе Еуне — ті вже переступили через огородження і пішли до тридцятирічного «вольво-амазона» Бйорна Гольма. Хазяїн машини спускався дрібним підтюпцем крутою гравієвою стежкою з вершини пагорба і наздогнав решту тільки біля свого антикварного автомобіля без кондиціонера, подушок безпеки і центрального замка, але з двома смужками уздовж кузова і даху. По тому, як захекався Гольм, Катрина зробила висновок, що сьогодні він навряд чи витримав би вступні іспити до Поліцейської академії.

— Ну? — сказала Беата.

— Обличчя частково понівечене, але вони кажуть, що труп точно належить Антону Міттету, — доповів Гольм, зняв свою шапочку і витер нею піт зі своєї круглої фізіономії.

— Міттет, — повторила Беата. — Ну, звичайно.

Інші обернулися до неї.

— Місцевий поліцейський. Отой, що заступив на чергування після Сіверта в Марідалені, пам’ятаєш, Бйорне?

— Ні, — зізнався Бйорн без краплі сорому.

Мабуть, він уже звик до того, що його начальниця з Марсу.

— Він служив у поліції Драммена. І якийсь час брав участь у розслідуванні попереднього вбивства на цьому місці.

Катрина приголомшено похитала головою. Одна річ — коли Беата вмить зреагувала на повідомлення про автомобіль, що впав у річку, як тільки воно з’явилося в Мережі на внутрішньому сайті поліції, і відправила їх усіх до Драммена, оскільки пам’ятала, що тут кілька років тому сталося вбивство такого собі Рене Калснеса. Й інша — коли вона пам’ятає ім’я драмменського хлопця, який брав колись участь у розслідуванні того злочину.

— Його неважко було запам’ятати, адже він добряче зганьбив себе, — пояснила Беата, помітивши, як Катрина хитає головою. — Він не доповів про знайдений кийок, злякавшись, що його знахідка кине тінь на поліцію. Вони що-небудь сказали про передбачувану причину смерті?