Гордість і упередження і зомбі
- Автор: Остин Джейн, Грэм-Смит Сет
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 978-966-500-783-8
- Переводчик: Роксоляна Свято
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Гордість і упередження і зомбі». Краткое содержание книги:
Так починається «Гордість і упередження і зомбі», розширена версія улюбленого роману Джейн Остін, до якого тепер увійшли цілковито нові епізоди — сцени безжальних зомбівських безчинств. Іще на початку ми дізнаємося, що тихі села Англії охопила загадкова моровиця, внаслідок якої мертві... почали оживати! Тепер у відважної Елізабет Беннет немає вибору: вона мусить порятувати батьківщину від нечисті. Та вже невдовзі від таких шляхетних намірів її відволікає гордовитий і бундючний містер Дарсі. З його появою на читача чекає розкішна комедія характерів, сповнена майстерних словесних поєдинків між двома закоханими, а також не менш брутальних реальних поєдинків на кривавому полі бою. Чи зуміє Елізабет побороти сатанинське поріддя? І чи зможе подолати соціальні упередження, властиві класові дрібноземельних дворян? Сповнений романтики, сердечних мук, сутичок, канібалізму й тисяч трупів на різних стадіях розпаду, роман «Гордість і упередження і зомбі» перетворює шедевр світової літератури на щось таке, що вам справді захочеться прочитати.
ДЖЕЙН ОСТІН — авторка романів «Розум і почуття», «Менсфілд-Парк», «Емма» та інших шедеврів британської літератури.
СЕТ ҐРЕМ-СМІТ колись прослухав курс із англійської літератури. Нині проживає в Лос-Анджелесі.
Тільки уявіть, яке в нас буде понуре літо, якщо лишимося тут! Навряд чи в Меритоні будуть бали!
«І справді, — подумала Елізабет, — літо без балів справить велику прикрість панночці, в якої самі бали в голові».
— А в мене для вас новини, — промовила Лідія, коли вони сіли за стіл. — О, ви нізащо не здогадаєтеся! Чудові новини, просто знамениті, і стосуються певної особи, до якої ми всі прихильні!
Джейн і Елізабет перезирнулися; кельнерові сказали, що він може йти.
— Ох уже ці ваші таємниці! — засміялася Лідія. — Мовби кельнеру не байдуже! Закладаюся, що він і гірше чув. Ну в нього й мармиза! Йолоп довговидий. Я його ледь була не зарубала — думала, зомбі. Та менше з тим. У мене звісточка про нашого милого Вікгема — занадто ласий кусник для вух кельнера. Ні з якою Мері Кінґ він не одружується, ось як! Вона поїхала до свого дядечка в Ліверпуль, назавжди поїхала. Вікгему ніщо не загрожує.
— Це Мері Кінґ не загрожує нерозважливий і нещасливий зв’язок, — виправила Елізабет.
— Дурна вона, що поїхала, якщо він їй подобався.
— Сподіваюся, жодна зі сторін не встигла душею прикипіти до іншої, — додала Джейн.
— За нього я певна. Не сумніваюся, йому вона була байдужісінька — та й кому потрібне таке чуперадло в ластовинні, без найменших талантів?
Щойно вони поїли, а старші сестри розрахувались, як подали карету; трохи помудрувавши, в ній розмістилося ціле їхнє товариство зі скринями, зброєю, пакунками й небажаним додатком — покупками Кітті та Лідії.
— О, як ми зручненько вмостилися! — вигукнула Лідія. — Як добре, що я купила капелюшок! Що б ми робили без іще однієї коробки? Влаштовуйтеся зручніше, будемо сміятися й базікати аж до самісінького дому. Та спершу розкажіть, як вам велося, відколи ви поїхали. Бачили якихось красунчиків? З кимось поженихалися? Я так сподівалася, що хоч одна з вас розживеться на чоловіка! Джейн уже скоро зватимуть старою дівкою. Подумати тільки, їй майже двадцять три! Я б від сорому раків пекла, якби не зуміла вийти заміж до двадцяти трьох! О, як тітоньці Філліпс хочеться спровадити вас заміж, ви би знали! Вона каже, що Ліззі мусила хапатися за містера Коллінза, але ми б тоді від нудьги всі перемерли. Ой, ото було б сміху, якби я вийшла заміж раніше, ніж ви! А тоді я супроводжувала б вас на балах. Тільки уявіть! У нас знаменита була забава кілька днів тому в полковника Форстера. Ми гостювали в нього цілий день, а місіс Форстер пообіцяла увечері танці — до речі, місіс Форстер і я нерозлийвода! — тож вона запросила сестер Гаррінґтон, але Геріет нездужала, тож довелося Пен їхати самій...
Елізабет вихопила катану й відрубала Лідії голову. Та скотилася у відкриту коробку для капелюшка.
Інші завмерли, приголомшені й безмовні, а кров, що юшила з Лідіїної шиї, заливала їм сукні. Елізабет вклала меча назад у піхви й майже ґречно промовила:
— Прошу пробачити, мені просто не стало сил терпіти її базікання.
Щоправда, коли вона знову звела погляд на Лідію, то з подивом відзначила, що голова й досі на місці.
— Я аж кишки рвала від сміху! — вела далі її молодша сестра. — І місіс Форстер. Я думала, мені боки луснуть.
Елізабет зітхнула. Якби ж то вона справді могла стяти Лідії голову. Так і минула подорож до Лонґборна: Лідія невтомно плескала язиком, а Кітті їй помагала, своєчасно вставляючи свої два слова. Елізабет намагалася пропускати все повз вуха, але не могла не зауважити, як часто зринає ім’я Вікгема.
Удома їх зустріли майже ласкаво. Місіс Беннет втішено визнала, що краса Джейн не зів’яла, а за вечерею навіть кілька разів звернулася до Елізабет:
— Я така рада, що ти повернулася, Ліззі.
У їдальні зібралося чимале товариство, бо майже всі Лукаси прийшли зустріти Марію й довідатися новини; розмова перескакувала з теми на тему. Леді Лукас запитала, як ведеться її найстаршій доньці, і Марія запевнила, що та здорова й весела.
«Чи вони всі подуріли? — думала собі Елізабет. — Чи ж ніхто не бачить, що її скосила моровиця?»
Місіс Беннет завзято трудилася: розпитувала у Джейн, яка сиділа трохи далі, все про останню моду, і передавала її слова молодшим сестрам Лукас.
Лідія ж теревенила гучніше, ніж решта осіб за столом, і розповідала про принади міста всім, хто хотів слухати.
— Мері, серденько, — вела вона, — шкода, що ти не поїхала з нами, було так весело! Ми з Кітті відчинили вікна екіпажа й піддражнювали робітників по фермах, які вранці спалювали тіла. У «Джорджі» ми поводилися взірцево і пригостили цих трьох щонайвишуканішим підобідком — а якби з нами була ти, то й тебе почастували б. Але й це ще не все! Я думала, ми всі в карету не вліземо, я так сміялася, що аж за боки бралася. Веселилися всю дорогу! Ми балакали і сміялися так гучно, що зомбі, мабуть, і за десять миль нас чули!