Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Це аскетичне життя покликане передусім перешкодити нижчій частині душі притягувати до себе увагу, яка повинна бути звернена на розум. Оскільки «наша увага здійснюється усією нашою істотою»[483]. Відтак, аскетичний спосіб життя покликаний уможливити дисципліну уваги, яка є однаково строгою як у Плотина, так і у стоїків. Як зауважує Порфирій у своєму «Житті Плотина»:
Його увага до самого себе ніколи не послаблялася, хіба що під час сну, якому, втім, перешкоджали виснажена плоть (часто він не їв навіть хліба) та постійна орієнтація його думки на Розум[484].
Що не перешкоджало Плотину цікавитися іншими. Він був опікуном багатьох дітей, яких йому довіряли римські аристократи після своєї смерті, і турбувався про їхнє виховання та їхнє майно.
Тут стає зрозумілим, що споглядальне життя не скасовує турботи про іншого, і що ця турбота може цілком узгоджуватися з життям згідно з розумом. Будучи цілком доступним для всіх, «він ніколи не послабляв, у стані неспання, свого прагнення до Інтелекту», «він був присутнім одночасно собі самому, і іншим»[485]. «Собі самому» означає насправді «своєму справжньому Я», тобто Інтелекту.
У трактаті «Про утримання» Порфирій твердить, що мета, якої прагнуть філософи, полягає у житті згідно з розумом, який можна писати з маленької та великої літери, оскільки йдеться водночас про наше розуміння та Розуміння божественне, до якого співпричетне наше розуміння. Але в «Житті Плотина» ми читаємо, що
[…] метою та завданням для Плотина було єднання з верховним Богом та наближення до нього[486].
Верховний Бог вищий за Інтелект, оскільки, як говорить Порфирій, він перебуває над Інтелектом і тим, що піддається розумінню. Можна, таким чином, вважати, що є два типи споглядального життя та дві різних мети життя. Але філософський дискурс Плотина пояснює нам цю відмінність рівнів божественного світу і дає зрозуміти, що обидві мети засадничо ідентичні. Порфирій уточнює, що Плотин досягав «мети» єднання з верховним Богом чотири рази упродовж тих шести років, коли він відвідував школу Плотина, а він сам досягнув цього лише один раз за своє життя, хоча на той час йому було вже шістдесят вісім років. Таким чином Порфирій говорить про дуже рідкісний досвід, який можна назвати «містичним» чи «єднальним». Ці особливі та виняткові миті певним чином докорінно відрізняються від постійної діяльності, спрямованої на Інтелект. Хоча такий досвід є рідкісним, він все-таки задає визначальну тональність Плотиновому способові життя, оскільки цей спосіб відтепер виглядає як очікування непередбачуваної появи цих особливих моментів, що надають життю усього його сенсу.
Плотин робить опис цих досвідів у численних місцях своїх текстів. Дамо лише один приклад такого опису:
І коли душі пощастило Його зустріти, коли Він приходить до неї, ще краще, коли Він постає їй присутнім, коли вона відвертається від будь-якої іншої присутності, приготувавшись сама, щоб бути найкрасивішою, наскільки це можливо, і коли вона досягнула, таким чином, схожості з Ним (оскільки ці приготування і впорядкування добре відомі тим, хто їх практикує). Побачивши Його раптову появу у собі (оскільки більше між ними нічого немає і вони більше не є двома, але обоє стають одним; насправді, ти не можеш більше їх розрізняти так довго, доки Він є тут: образом цього є коханці і кохані цього світу, які хотіли б злитися разом), душа більше не усвідомлює своє тіло, ні того, що вона перебуває у цьому тілі, і вона більше не говорить, що є чимось іншим, аніж Він: людиною, твариною, істотою, чи всім (оскільки дивитись на ці речі означало б певним чином розрізняти, втім, вона не має задоволення звертатись до них і вона їх не бажає; однак, після того, як вона Його шукала, коли він з’являється, вона йде Йому назустріч і дивиться на Нього замість дивитись на себе саму, і не має задоволення дивитись, чим вона є, вона дивиться на нього), тоді вона, звичайно, не поміняє Його на жодну іншу річ, навіть якщо запропонувати їй усе небо, оскільки вона знає, що немає нічого, що було б ціннішим та кращим за Нього (адже вона не може піднестись вище, й усі інші речі, навіть якщо вони вище, є для неї нижчими), неначе в цей самий момент їй дається оцінювати та пізнавати досконало, що вона жадає «саме Його», і стверджувати, що немає нічого кращого за Нього (оскільки тут неможливий жоден обман: де знайти істинніше за істину? Вона говорить, таким чином: «Це Він!», вона проголошує це пізніше, зараз вона промовляє своє мовчання, наповнене радістю, вона не помиляється саме тому, що наповнена радістю, і вона не говорить з причини задоволення, яке їй приносило б тіло, але тому, що вона стала тим, чим була колись, коли вона була щасливою) […] Якщо стається так, що все довкола неї буде зруйнованим, це буде саме тим, чого вона хоче, за умови, що вона залишиться з Ним: настільки великою є радість, якої вона досягнула[487].
483
Порфирій, Про утримання, І, 41, 5.
484
Порфирій, Життя Плотина, 8, 201.
485
Порфирій, Там само, 9, 18; 8, 19.
486
Порфирій, Там само, 23, 7—18.
487
Плотин, Еннеади, VI, 7(38), 34, 9—37; див. примітки та коментар в: Hadot P. Plotin, Traité 38. — Paris, 1988.