Кінець Великого Юліуса
- Автор: Сытина Татьяна Григорьевна
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Федосенко
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Кінець Великого Юліуса». Краткое содержание книги:
— Не треба, товаришу капітан, вам важко говорити!
— Та ну, важко!.. — роздратовано зморщився Захаров. — Лікар говорить — видужаю!
Він знову заплющив очі і деякий час лежав мовчки. Миша сидів з ним, скорчившись на маленькому, незручному стільці, і злякано слухав білу тишу.
— Про що я? — голосно сказав Захаров. — Ні, сам… Лікар каже, що це пройде. Ага! Ти хочеш іти від нас? Ну що ж, Михайле. Тут без покликання служити не можна. Але я думаю, ти ще сам себе не знаєш. Я до тебе придивився. Ще трохи, і захочеться тобі всі сили віддати за те, щоб люди жили спокійно… Я раджу — почекай…
— Ось ви повернетесь у відділ, тоді я вирішу!
— Я, Малий, у відділ уже не повернусь! — однотонно сказав Захаров і відвернувся до стіни. — Здоров'я не дозволить…
— Видужаєте, товаришу капітан! Рана заживе! — квапливо підхопив Миша.
— Рана — що! Звичайно, заживе! З отрутою боровся, серце зірвав… Ну та що про це зараз говорити. Розкажи, як живеш. Цікаве що-небудь розкажи!
— Цікаве… — Миша почав усміхатись, згадавши. — Аякже, є, товаришу капітан! Ще до вас ішов, думав: обов'язково розповім. Я тут з Кубиковим познайомився. З Ігорем Олександровичем. З експертом.
— Та ну? — Захаров пожвавішав, трохи підвівся в подушках, і взяв із столика порожню люльку.
— Їздив до нього матеріали оформляти, ну, він мене залишив обідать. У неділю на глісері катались. Ось бачите, який у мене у відділі авторитет. Для всіх гарячка, а я з Кубиковим… — ображено зітхнув Миша.
— Ну гаразд, я дещо поясню, — усміхнувся Захаров, посмоктуючи порожню люльку. — Використати тебе у справі Горелла більше не можна. Ти сам винен, ти йому показався.
— Коли? — побілів Миша, враз забувши про Кубикова.
— Давно. Ще в самий перший раз, коли ти Окунева підтримував спостереженням… Горелл їхав позаду на іншій машині. Па тій, що світлофор за вами проскочила — пам'ятаєш?
— Дурень я, товаришу капітан… Ой, шляпа!
— Так про це й мова! Зачекай, я поясню, з якого боку шляпа. Біля Нікітських воріт він наказав шоферові обігнати вас спеціально для того, щоб на тебе подивитись. А ти сидів відкрито, наче на іменини їдеш… Ну ось тепер і зміркуй, як тебе використати, якщо з самого початку розшифрувався. На кого тобі ображатись? Мовчиш? Ну, ото ж то й воно. А ти рапорт зібрався подавати.
— Дурень я! — з гіркотою повторив Миша.
— Дурнів у нас не тримають. Незрілий ти ще, Михайле! І надто вже носишся з своєю персоною. Мабуть, тоді на завдання вискочив, любувався собою! Мовляв, ось він, молодий талановитий контррозвідник Михайло Соловйов, безстрашно переслідує ворога… Ти, Малий, простіше! Більше думай про людей, для яких працюєш! Ну, так що ж Кубиков?
— Нічого особливого, товаришу капітан! — мляво відповів Михайло, приголомшений тим, про що дізнався від капітана. Та зараз же інша думка витіснила прикрість. Він з новим, важким почуттям вглядівся в обличчя капітана.
— А як же ви тепер будете, товаришу капітан, якщо не повернетесь у відділ? — несміливо, з співчуттям спитав він.
— Звичайно! — вдруге відвернувся Захаров. — Знову піду в школу. Я історію викладав. Ось трохи зміцнію, вступлю на курси підвищення кваліфікації вчителів. Клас дадуть, Мишко! Тридцять п'ять дитячих душ — це, знаєш, велике господарство!.. Я зараз…
Голос Захарова стих, ніби згас… Він знову задрімав. Миша почекав, але дрімота у Захарова перейшла в глибокий, тихий сон. Тоді Миша написав капітанові записку, в якій прощався з ним і говорив усе те, що говорять тяжко хворим, і навшпиньках, нечутно вийшов.
Кіра вирішила поговорити з матір'ю рішуче й відверто. Це була одна з тих важких, безформних розмов, під час яких люди погано розуміють, чого вони хочуть один від одного, і виливають роздратування, яке зібралось за багато років.