Кінець Великого Юліуса
- Автор: Сытина Татьяна Григорьевна
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Федосенко
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Кінець Великого Юліуса». Краткое содержание книги:
— Спить. Їсть. Мовчить. Зовсім спокійний, навіть прикро, товаришу полковник! — відповів Берестов, з цікавістю спостерігаючи за обличчям Смирнова.
— Подзвоніть зараз же в прокуратуру і повідомте, що вони можуть сьогодні пред'явити Гореллу обвинувачення у вбивстві Окунева і в звірячому нападі на малюка Юру Столбцова і капітана Захарова. Далі. Подивіться, чи у вас в архіві немає відомостей про якогось Мещерського Кирила. Період непу і пізніше.
Коли Берестов вийшов, полковник зняв трубку, набрав номер телефону генерала і, з'єднавшись, сказав:
— Дозвольте зайти до вас, товаришу генерал! Виникло одно міркування виняткової ваги. Єсть! Через кілька хвилин буду у вас.
Прокурор пред'явив Гореллу обвинувачення у вбивстві.
За маленьким столиком, що був ніби продовженням письмового стола Смирнова, сиділа стенографістка, крутила в руках олівець і в думці прикидала, чи вдасться їй сьогодні скласти в інституті залік з німецької мови.
Та раптом вона відчула, що людей, які були в кабінеті, охопило напруження. Стенографістка підвела голову і подивилась на присутніх. Прокурор читав матеріал слідства. Смирнов сидів, низько схиливши голову до заміток, які він тільки що накидав на аркуші паперу.
Генерал в цивільному сидів тихий і непомітний на стільці біля книжкової шафи. Берестов уважно вивчав старовинний дубовий футляр годинника. Горелл сидів у кріслі, як завжди сонно опустивши плечі, і його напівзакриті, дрімаючі очі нічого не бачили. Він, як і раніше, мовчав.
— Професор токсиколог Федоровський Сергій Яковлевич, дослідивши препарати, взяті у покійного Окунева і тяжко пораненого капітана Захарова, встановив, що холодна зброя в обох випадках була покрита отрутою, що уражає нервові центри, в першу чергу серцево-судинну систему.
Стенографістка подивилась на обвинуваченого. Повіки його відкрились, погляд став осмисленим і тривожним.
Він ворухнув губами, зробив рух кадиком, ніби щось проковтнув. Оглянувся на Смирнова і знову перевів погляд на прокурора. Той дочитував останні абзаци обвинувачення. Стенографістка зненацька помітила, що на обличчі ув'язненого чітко виступили синюваті плями, а шкіра між ними була мертвого білого відтінку. Губи його потемніли, дихання стало переривчастим.
Стенографістка подивилась на Смирнова і ясно побачила, як у нього прискорено б'ється жилка на виску. Генерал прикрив обличчя долонею, як козирком. Стенографістка зустрілась поглядом з Берестовим, і той швидко відвів очі.
«Чого вони так хвилюються? — здивувалась вона. — Що діється?»
Прокурор замовк, дочитавши останній рядок, У стенографістки раптом застукало серце, таким гнітючим стало напруження. Вона знову подивилась на ув'язненого. Нижня губа в нього одвисла, відкривши жовті від нікотину зуби. Він підвівся і знову важко сів на стілець. Усі мовчали. Ніхто не рухався.
— Це помилка! — сказав ув'язнений і встав, не випрямляючись, тримаючись за ручки крісла. — Я нікого не вбив і не поранив. — Він схопився руками за горло. — Мене ніхто про це не попереджував! — майже викрикнув він. — Це підлість! За вашими законами, вбивство карається смертю! Я знаю закони! Я не погоджувався на смерть!
— Цікаво! — різко сказав генерал, не віднімаючи долоні від очей. — Джентльмен поганенько володіє мовою! Чуєте, товариші, який грубий акцент? Як же він розгулював у нас?
Ув'язнений не чув генерала. Ним оволоділа одна ідея — образи, жорстокої, зрадницької образи, заподіяної йому кимсь із-за рогу. Він метався і кричав, він ридав і рвав на собі одяг. Смирнов викликав лікаря, ув'язненому дали валер'янки з бромом.
Через кілька годин, коли ув'язнений опам'ятався, всі знову зібрались у кабінеті Смирнова.
— Значить, ви стверджуєте, що не винні у вбивстві? — спитав прокурор.
— Мені все одно ніхто не повірить! — апатично сказав ув'язнений. — Мене розстріляють, і цим справа скінчиться. Звичайно, я не вбивав! Я лише дубль Великого Юліуса!
Берестов не витримав і свиснув. Генерал опустив руку і, ледь усміхнувшись, кивнув Смирнову.
— Я — двійник! — повторив ув'язнений. — Вони зрадили мене, і я не збираюсь мовчати! Я тільки допомагаю Великому Юліусові: коли йому треба виграти час або втекти, він підставляє мене під удар, а сам продовжує виконувати завдання.
— Великий Юліус… — пробурмотів Смирнов. — Ну, цього ми знаємо! А ім'я Стефен Горелл вам відоме? — звернувся він до ув'язненого.
— Ні! — поспішно озвався той. — Але у Юліуса багато імен. Він бере нове ім'я майже для кожної справи. Постійний номер і кличка рано чи пізно розшифровуються. Для того щоб розшифрувати Юліуса, треба зіставити багато імен.