Записки українського самашедшого
- Автор: Костенко Лина Васильевна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Записки українського самашедшого». Краткое содержание книги:
За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» — насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Це перший опублікований прозовий роман видатної української поетеси.
А до чого тут ми? До чого тут Україна?
— Це ж не Україна, — каже Лев, інвертований на пустелю. — Це пень розпаденого Союзу. Через те й змії кишать.
Він має рацію.
Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути.
Стрімко наближаються вибори. Це як цунамі, ураган, самум. Мабуть, час їм давати вже імена і визначати ступінь руйнації. Минулого разу це був Леонід, тепер насувається Рада.
Карлики заметушилися в ящику, забігали, залопотіли, хочуть вирости в наших очах. Влада, влада, нічого крім влади! Вони пропонують себе, нав’язують. Вони рекламують себе як товар. Вони прикрашають себе, як свинячу голову хріном. Бубонять по радіо. Усміхаються нам з білбордів. Дбають про наш соціальний захист. Визначають нам прожитковий мінімум.
Тобто — мінімум для прожитку. Навіть не для життя, для прожитку!
Хто має право нам, людям, визначати мінімум?! Ті, що собі призначили максимум? Пільги й курорти, прибутки і надприбутки, стратегічні об’єкти й копалини, і землю, — нам вона Батьківщина, їм — бізнес-територія. Фактично це навіть і не політика, це камуфляж їхніх там інтересів. Вони купують собі місця у парламенті, обсідають його цілими кланами, втягують туди своїх братів, сватів, кумів, коханок, масажистів, шоферів, зміцнюють свої лави спортсменами типу приматів на випадок силових протистоянь. Вони ж там, як тет-з-тетом, з криміналітетом. Підім’яли під себе суди. Захопили інформаційний простір. За деким в’язниця плаче, але ж вони недоторканні. їх ніхто не може звільнити, відкликати — уже як потрапив у коридори влади, так уже й курсує довіку. Або заляже, як Мінотавр, і ні з місця. Обвішуй його орденами, вшановуй, бо він звик.
Цілителька Аль-Ґалія радить із телеящика — для очищення від скверни тримати в хаті тоненьку свічку. Але ніяка свічка не допоможе, насувається ураган «Рада». Злітаються різні круки, консультанти й політтехнологи. Аналітики б’ють на сполох. Прохіндеї продукують ідеї. Компромат фонтанує, як у Долині Гейзерів. В очах електорату двоїться й троїться. У страшному сні ввижається адмінресурс.
Вчора у Верховній Раді шукали вибуховий пристрій. Сьогодні був обстріляний автобус із членами блоку леді Ю. Саму її дедалі частіше викликають до генпрокуратури, проти неї порушено вже кілька справ. Сьогодні по дорозі до суду вона потрапила в аварію. На перехресті узвозу і траси хтось на когось наскочив — її машина чи на її машину, чи, як завжди, незрозуміло. Той водій зник. По телебаченню показують розбитий чорний «Мерседес».
Президент балакає про реформи. Депутати дивляться у вічі народу (з телеекранів). У шахтах вибухає метан. У Європі вводиться євро. У країнах азійських з’явилася нова смертоносна інфекція. І хоч рік уже не Змії — якогось любителя рисової настоянки у Китаї вкусила маринована гадюка.
Місяць ковзнув, як по ожеледицях.
Байбачок Філ у Пенсильванії сахнувся своєї тіні і заліг ще поспати. Отже, весна буде пізня. У нас інша прикмета. «Байбак свиснув», — було каже теща.
І оце вже аж тепер, у лютому, рік східний, китайський, рік Темного Коня.
У нас — Рябої Кобили. У нас вибори. У нас постійно якісь вибори. Ми ще не встигли стати вільними людьми, громадянами, як нас уже перетворили на щось абстрактне й немисляче — електорат.
Ми ж їх обираємо не тому, що хочемо обирати, а тому, що вони хочуть бути обраними. Вони маневрують і маніпулюють, вдаються до найпаскудніших технологій. Висувають відомих і невідомих, підставних і технічних. Гальванізують неіснуючі партії. Створюють ситуативні блоки.
В очах рябіє від однофамільців. Жоден орнітолог не розбере, хто з десяти Горобців головний Горобець. У Криму висувалося три Грачі.
Одна брюнетка на Сході України змінила своє протослов’янське ім’я на Усаму бен Ладена, висунула себе в депутати і на доказ своєї політичної спроможності зробила стриптиз у прямому ефірі.
Виникають партії «диванні», партії-клони, партії заклично лозунгового типу: «За красиву Україну», «За єдину Україну», її вже назвали скорочено «За єду».
Десь навіть об’явився кандидат на прізвище Сталін.
А один блок називається «Проти всіх».
Наш президент повернувся з Уренгоя і, обвіяний вітрами Сибіру, сказав, що вектор руху України і Росії співпадає. Тут же створилася депутатська група «До Європи разом з Росією!»
Це як той вершник у Гоголя, що вже й коня повернув, а їде «в противную сторону и все вперед».