Мертві душі

"Овва! пішла писати губернія!" промовив Чичиков, одступивши назад, і як тільки дами порозсідались по місцях, він знову почав вдивлятись, чи не можна по виразу в обличчі і в очах пізнати, котра писала; але ніяк не можна було пізнати ні по виразу в обличчі, ні по виразу в очах, котра писала. Скрізь було помітно таке ледь-ледь виявлене, невловиме тонке, у! яке тонке!.. "Ні", сказав собі Чичиков: "жінки — це такий предмет..." Тут він і рукою махнув: "просто годі й говорити! Піди лишень спробуй розповісти або передати все те, що бігає на їх обличчях, всі ті заломинки, натяки, а от просто нічого не передаси. Самі очі їх така безмежна держава, в яку заїхала людина — і поминай як звали! Вже її звідти ні гачком, нічим не витягнеш. Ну, спробуй, наприклад, описати самий блиск їх: вогкий, бархатний, цукровий, Бог їх знає, якого немає ще! і твердий, і м'який, і навіть зовсім томний, або, як дехто каже, в млості, або без млості, та небезпечніший ніж у млості, отак зачепить за серце та й поведе по всій душі, неначе смичком. Ні, просто не добереш слова: галантерна половина людського роду, та й тільки".

Пробачте! Здається, з уст нашого героя злетіло слівце, підхоплене на вулиці. Що ж поробиш? таке на Русі становище письменника! А втім, коли слово з вулиці потрапило в книгу, не письменник винен, винні читачі, і передусім читачі з вищого товариства: від них перших не почуєш жодного порядного російського слова, а французькими, німецькими та англійськими вони, мабуть, наділять у такій кількості, що й не захочеш, і наділять навіть з додержанням усіх можливих вимов, по-французькому в ніс і гаркавлячи, по-англійському вимовлять, як належить птахові, і навіть фізіономію зроблять пташину і навіть посміються з того, хто не зуміє зробити пташиної фізіономії; а от тільки російським нічим не наділять, хіба що з патріотизму збудують собі на дачі хату на російський смак. Ось які читачі вищого стану, а за ними і всі, хто залічує себе до вищого стану! А тимчасом яка вибагливість! Хочуть неодмінно, щоб усе було написане мовою найдобірнішою, очищеною та благородною, словом, хочуть, щоб російська мова сама собою спустилася раптом із хмар, вироблена як слід, і сіла б їм прямо на язик, а їм більше нічого, як тільки роззявити рота та виставити його. Звісно, химерна жіноча половина людського роду; але шановні читачі, треба признатись, бувають ще химерніші.