Мертві душі

Дві горлиці покажуть,

Де мій холодний прах;

Воркуючи, прокажуть,

Що вона сконала у сльозах.

В останньому рядку не було розміру, а втім, це байдуже: лист був написаний в дусі тодішнього часу. Ніякого підпису теж не було: ні імені, ні прізвища, ні навіть місяця та дня. У postscriptum було тільки додано, що його власне серце мусить відгадати, хто вона, і що на балу в губернатора, який має бути завтра, буде присутній сам оригінал.

Це дуже його зацікавило. В анонімі було так багато принадного і збуджуючого цікавість, що він перечитав і вдруге, і втретє листа, і нарешті сказав: цікаво б, одначе ж, знати, хто б це така писала! Словом, справа, як видно, була серйозна; більше години він усе думав про це, нарешті, розставивши руки й нахиливши голову, сказав: "А лист дуже, дуже кучеряво написаний!" Потім, само собою розуміється, лист був згорнутий і покладений у шкатулку, в сусідстві з якоюсь афішею й запрошувальним весільним білетом, що сім років зберігався в тому самому стані й на тому самому місці. Трохи згодом принесли до нього, справді, запрошення на бал до губернатора — справа звичайна в губернських містах: де губернатор, там і бал, інакше ніяк не буде належної любові та пошани від дворянства.