Нікомахова етика
- Автор: Аристотель
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Переводчик: В. Ставнюк
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Нікомахова етика». Краткое содержание книги:
До того ж, безглуздим здається, якщо, будучи нижче мудрості, розсудливість виявиться головнішою: [35] вона ж бо начальствує як творча здатність (ή ποιούσα) і віддає накази для окремих випадків.
Саме про це і належить сказати, а зараз ми тільки поставили про них питання.
1144а Отже, передовсім ми скажемо, що ці доброчесності з необхідністю вже самі по собі є предметом вибору тому, що кожна з них - це доброчесність відповідної частини душі, навіть якщо ні та, ні інша доброчесність нічого не створює. Але при всьому цьому вони щось створюють, проте не так, як лікарське мистецтво - здоров'я, а як здоров'я - [здорове життя]; і в такому ж значенні [5] мудрість створює щастя, тому що, будучи частиною доброчесності загалом, вона робить людину щасливою від володіння доброчесністю і від діяльного її вияву (τω ένεργείν).
І далі: мета [людини] виповнюється (το έργον αποτελείται) завдяки розсудливості і етичній доброчесності (κατά την ήθικήν αρετήν); адже доброчесність робить правильною мету, а розсудливість [робить правильними] засоби для її досягнення (τα προς τοΰτον). Але для четвертої, тобто належної до [10] живлення (του θρεπτικού), частини душі(27) нема такої доброчесності, тому що від цієї частини не залежить здійснення або не здійснення вчинку. Що ж стосується твердження, що від розсудливості ми не робимося здібнішими здійснювати етично прекрасні і справедливі вчинки, то тут слід почати дещо більш здалеку, і ось що прийняти за початок.
(27) Пор.: 1102b10.
Оскільки, як ми кажемо, деякі, здійснюючи [15] справедливі вчинки, ще не є справедливими (наприклад, ті, хто роблять те, що наказують закони, чи то проти волі, по невіданню, чи то з іншої якої [причини], але не задля самих справедливих вчинків, хоч би вони здійснювали при цьому вчинки належні і ті, що личать доброчесному), то здається можливим, щоб, маючи певний склад, людина діяла в кожному окремому випадку так, щоб бути чеснотливою, тобто бути такою людиною, чиї вчинки зумовлені свідомим вибором і здійснюються задля самих цих [20] вчинків.
Отже, правильним свідомий вибір робить доброчесність, але не до доброчесності, а до іншої здатності відноситься те, що природно робити, щоб здійснити [вибране].
Якщо ми маємо намір вивчити [це], треба навести деякі пояснення.
Існує здатність (t| δύναμις) під назвою "винахідливість" (rj δεί-νότης); властивість її полягає в [25] здатності робити те, що направлене до запропонованої мети, і досягати її. Тому, якщо мета прекрасна (Ь σκοπός καλός), така здатність похвальна, а якщо погана (φαΰλος), то ми її називаємо лукавістю, недаремно навіть розсудливих ми називаємо винахідливими (о δεινός) і лукавими (Ь πανούργος). Розсудливість же не є цією здатністю, але й без цієї здатності вона не існує. І складом душі (ή έξις) [30] вона стає за наявності такого ока (το δμμα) не без доброчесності, що й було сказано і що є очевидним. Дійсно, силогізми, що мають своїм предметом вчинки, включають засновок: "оскільки така-то мета і є найкраще..." (причому байдуже, що саме, бо при міркуванні це може бути що завгодно), але, що є [найкраще], нікому, крім чеснотливого, не видно, оскільки [35] зіпсутість заплутує, примушуючи обманюватися щодо засновків учинків. Таким чином ясно, що бути розсудливим, не будучи чеснотливим, 1144b неможливо.
(XIII). Тепер належить знов розглянути доброчесність, оскільки у випадку з доброчесністю має місце таке ж співвідношення, як між розсудливістю і винахідливістю: з одного боку - це не одне і те ж, а з іншого - [щось] подібне; так і природна доброчесність (ή φυσική αρετή) співвідноситься з доброчесністю у властивому значенні слова (προς την κυρ'ιαν). Дійсно, всім [5] здається, що кожна [риса] вдачі дана як би від природи, адже і справедливими, і розсудливими, і мужніми, і так далі ми буваємо від народження; однак ми досліджуємо деяке "благо" у властивому значенні слова (τι το κυρίως αγαθόν), і такі [доброчесності] дані іншим способом [ніж від природи]. Дійсно, і дітям, і звірам дані природні [склади], але без керівництва розуму вони виявляються шкідливими. [10] Це ж, мабуть, видно при такому порівнянні: як сильне тіло, рухаючись наосліп, дуже забивається, тому що позбавлене зору, так і в цьому випадку [можлива шкода]. Коли ж людина набула розуму, вона відрізняємося за вчинками [від нерозумних дітей і звірів]; і [тільки] тоді склад [душі], хоч він і схожий [із природною доброчесністю], буде доброчесністю у властивому значенні слова.
Отже, подібно до того як у виробляючої думки частини душі (του δοξαστικού) є два види [15] [доброчесності]: винахідливість і розсудливість, так і в етичної її частини також два види: одна - доброчесність природна і інша:- у властивому значенні слова, а з них та, що доброчесність у властивому значенні, виникає [і розвивається] за участю розсудливості.