Євангелія від Ісуса Христа

Ранок видався сонячний і безхмарний, жарке сонце щедро сипало з неба яскравим промінням, не було жодних підстав боятися нового дощу. Марія вийшла з дому рано разом із тими своїми синами, які вже ходили до школи, а також Ісусом — він, як ми вже згадували, своє навчання закінчив. Вона пішла до синагоги, щоб повідомити там про смерть Йосипа і про тяжкі обставини, в яких вона тепер опинилася, а також розповіла про той далеко не малозначущий факт, що, хоч те місце й було вельми непідходящим і часу залишалося зовсім мало, над тілом Йосипа, як і над тілами інших нещасливців, були прочитані заупокійні молитви, в достатній кількості й належного змісту, тож вона має всі підстави вважати, що її чоловіка поховано як годиться. Повертаючись додому зі старшим сином, Марія подумала, що ось їй випадає добра нагода запитати його, навіщо він узув батькові сандалії, але в останню секунду вона втрималася, бо найімовірніше, Ісус не зміг би пояснити їй, чому він так зробив, і почув би себе винним перед матір’ю за свій дивний вчинок, що виходив за рамки звичних пояснень, адже якби, наприклад, він підвівся посеред ночі, щоб з’їсти потайки шматок хліба, і мати зловила його на цьому, він міг би послатися на те, що відчув голод, але ж епізод із сандаліями так просто пояснити йому не вдалося б, либонь, у цьому випадку його мучив зовсім інший голод, про який нам мало що відомо. Але тут у голові Марії промайнула зовсім інша думка, вона згадала про те, що тепер її старший син став головою родини, а тому їй як його матері, що від нього залежить, треба ставитися до нього з належною уважністю та повагою, і тому буде вельми доречно запитати, який кошмар мучив його вночі. Тобі снився батько, запитала вона, але Ісус прикинувся, ніби не почув її запитання, й відвернув обличчя, але мати вирішила виявити наполегливість і знову запитала: Тобі снився батько, але відповідь сина була для неї досить несподіваною, бо спочатку він сказав: Так, а потім відразу: Ні, несподіваним для неї був і похмурий вираз його обличчя, їй навіть здалося, що він знову бачить перед собою мертвого батька. Далі вони вже йшли мовчки, й коли повернулися додому, Марія відразу заходилася чесати вовну, думаючи, що відтепер їй доведеться працювати більше, адже треба якось утримувати родину, а майстерність і вміння, дякувати Богові, у неї є. Щодо Ісуса, то він подивився на небо, переконався в тому, що воно обіцяє гарну погоду, підійшов до теслярського верстата свого батька, який стояв під дахом, і почав, одне за одним, передивлятися його незакінчені замовлення та інструменти, з’ясовуючи, в якому вони стані, й Марія відчула в серці глибоку радість, побачивши, що син уже з першого дня так серйозно поставився до своєї нової відповідальності. Коли менші сини повернулися додому із синагоги й усі розташувалися за обіднім столом, лише дуже уважний спостерігач міг би помітити, що ця родина лише кілька годин тому пережила втрату свого природного голови, чоловіка й батька, й, окрім Ісуса, чиї нахмурені чорні брови свідчили про глибоку задуму, всі інші, й Марія теж, здавалися спокійними і втихомиреними, бо ж написано: Гірко плач і волай від болю, дотримуйся жалоби по небіжчику протягом дня або двох, залежно від того, ким він для тебе був, бо так заведено між людьми, а потім забудь про свій смуток і знову втішайся життям, а ще сказано: Не дозволяй, щоб смуток оселився в твоєму серці, і проганяй його, пам’ятай, що й для тебе настане час, коли ти підеш туди, звідки нема повернення, ти вже нічим не допоможеш мертвому й лише зашкодиш собі самому. Сміятися їм ще було рано, але надійде час і для сміху, бо дні минають за днями, а пори року змінюються іншими порами року, проте найкращу науку знаходимо в Еклезіаста, що повчає: Тому я хвалю веселощі й радість, бо немає нічого кращого в житті людини під сонцем, як їсти, пити та розважатися, це супроводжує людину в її трудах, протягом тих днів, які подарував їй Бог під сонцем. Надвечір Ісус та Яків піднялися на плаский дах і зашпаклювали соломою та заліпили глиною щілини, крізь які протягом усієї ночі вода капала в хату, й немає нічого дивного в тому, що у свій час ми про це не згадали, адже не годиться звертати увагу на такі дрібні прикрощі нашого повсякденного життя, коли хтось помирає, бо смерті людини, винної чи безневинної, слід віддавати перевагу над усім іншим.