Сповідь відьом
- Автор: Харкнесс Дебора
- Серия: Всі душі #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1276-6
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сповідь відьом». Краткое содержание книги:
— І перше, і друге. Ми теж маємо право знати.
Ситуація ставала нестерпною.
— Я буду дуже вам вдячна, якщо ви зробите хоч що-небудь, щоби розрядити напруженість у залі.
Міріам і досі спостерігала за мною. Ігноруючи її, я повернулася за свій стіл.
Наприкінці цього геть непродуктивного дня я потерла перенісся, стиха вилаялася і зібрала свої манатки.
Наступного ранку відвідувачів у Бодліанській бібліотеці істотно поменшало. Міріам щось завзято шкрябала у нотатнику і навіть не підвела на мене очей, коли я пройшла повз неї. А Клермона знову не було видно. Та навіть у такій ситуації всі дотримувалися правил, які він недвозначно — хоча й мовчки — запровадив: створіння трималися за межами Сельден-Енду. Джиліан корпіла над своїми папірусами в середньовічному крилі; там перебували і двоє сестричок-вампіричок та кілька демонів. За винятком Джиліан, яка справді працювала, решта з респектабельністю лише робили вигляд, що працюють. А коли я, попивши перед обідом гарячого чаю, зазирнула до Верхнього читального залу, то на мене підняли очі лише кілька створінь. Серед них був і отой музичний демон-каволюб. Вітаючись, він злегка кивнув мені рукою і втаємничено підморгнув.
Я виконала досить великий обсяг роботи, хоча так і не надолужила те, що згаяла вчора. Почала я з прочитання алхімічних віршів — дуже заплутаних текстів, присвячених Марії, сестрі Мойсея. В одному рядку були такі слова: «З’єднаються наприкінці три речі, мов ланцюг, якщо ти три години поспіль пильнуватимеш». Зміст цих віршів залишався для мене таємницею, хоча, скоріш за все, тут ішлося про хімічну сполуку срібла, золота і ртуті. «Чи зможе Кріс влаштувати експеримент, описаний у цьому вірші?» — майнула думка, коли я розмірковувала над можливими хімічними процесами, які доведеться застосувати.
Я взялася за ще один анонімний твір, названий «Вірш про триєдиний софічний вогонь», і враз побачила аналогії між його візуальними образами та баченим мною вчора малюнком алхімічної гори, геть пронизаної копальнями, де шахтарі видобували дорогоцінні метали та камені.
Два древніх каменя знайшли у цій копальні,
Яку Священним місцем звали в давнину;
Тому, хто взнає їхню Силу, Обсяг і Ціну
Природу із природою зуміє пов’язати,
І з самородним золотом чи сріблом поєднати,
Відкриють ці два камені свої скарби.
Я мало не застогнала з досади. Якщо доведеться у своїх дослідженнях поєднувати не лише мистецтво з наукою, а й мистецтво з поезією, складності моєї роботи не позаздриш.
— Напевне, важко зосередитися над дослідженням, коли за тобою спостерігають вампіри.
Біля мене стояла Джиліан Чемберлен, недоброзичливо поблискуючи своїми світло-карими очима.
— Чого тобі, Джиліан?
— Просто висловлюю своє співчуття. Ми ж усі сестри, пам’ятаєш? — Її блискуче гладеньке чорне волосся акуратно прикривало комірець. Невже її не турбували сплески статичного електроструму? Напевне, вона якимось чином регулярно позбувалася надлишків своєї енергії. Я мимоволі здригнулася.
— Я не маю сестер, Джиліан. Я була єдиною дитиною в сім’ї.
— І це не так вже й погано. Твоя сім’я накоїла чимало лиха. Згадай, що трапилося в Салемі. У тому була винна лише Бріджет Бішоп, і ніхто інший, — злобно кинула Джиліан.
«Ну от, почалося», — подумала я, згортаючи фоліант. Я вже звикла до того, що Бішопи були й досі залишаються темою для розмов.
— Що ти верзеш, Джиліан? — різко кинула я. — Бріджет Бішоп визнали винною в чаклунстві й стратили. Не вона розпочала полювання на відьом: вона лишень стала його жертвою — як і багато інших. Ти прекрасно це знаєш, і не лише ти, а й кожна відьма у цій бібліотеці.
— Бріджет Бішоп привабила увагу людей своїми ляльками, своїм спокусливим вбранням та аморальною поведінкою. Якби не вона, то людська істерія поступово вщухла.
— Її визнали невинуватою, — нагадала я.
— Так, визнали — тисяча шістсот вісімдесятого року, але ніхто в це не повірив. Та і як можна повірити, коли в стіні її комірчини знайшли пронизаних голками ляльок із відірваними головами. А пізніше вона не зробила анічогісінько, щоб захистити своїх подруг-відьом від підозр. Бо вона, бач, була такою незалежною! — Джиліан стишила голос. — Цю фатальну помилку зробила і твоя мати.
— Облиш, Джиліан. — Раптом мені здалося, що повітря довкола нас стало холодним та прозорим.
— Твої мати й батько були зарозумілими і пихатими, точнісінько як і ти, і гадали, що після одруження вони вже не потребують підтримки кембриджської відьмацької спільноти. І вони дорого за це заплатили, хіба ж не так?