Викрадач ангелів
- Автор: Люнд Ева-Марія
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 966-8118-50-2
- Переводчик: Галина Кирпа
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Викрадач ангелів». Краткое содержание книги:
Що, здавалось би, може статися в тихому маленькому містечку за якихось сім днів? Ба, може статися катастрофа, яка загрожує знищенням не тільки одного міста, а й усього людства. Адже до влади над світом рветься лиховісна сила, яка зомбує, підпорядковує собі людську свідомість і веде засліплених на край прірви. І їй таки вдалися б усі її лихі наміри, якби не втрутився малий дотепник ангел Фелікс та його відчайдушні друзі.
— Ти справді лицар святого Михаїла, Фабіане, — сказав він. — Виходить, тебе вибрано, бо хто ще зміг би пережити все це й не зламатися? Ви всі лицарі без страху і догани, всі четверо.
— Ходімте зараз зі мною до церкви! — сказав Фабіан, окрилений напливом почуттів.
Пастор похитав головою.
— Це надто небезпечно, — відповів він. — Нам ще трохи треба почекати.
— Ще трохи може бути запізно! Нам треба знайти угоду до дня літнього сонцевороту, — у відчаї мовив Фабіан.
Пастор поклав руку йому на голову.
— Ніколи не втрачай надії, Фабіане, — мовив він. — Ми повинні вірити, що добро переможе. І пам’ятай, що в тебе є ангели.
Фабіан зажурено кивнув головою, сказав добраніч і піднявся до кімнати, де спали діти. На душі в нього все кипіло. Він розгадав загадку, й тепер йому треба йти в церкву.
Він вирішив іти сам, нікого ні про що не попередивши. Він тихесенько вдягнувся, узяв ліхтарика й запхнув до кишені коробку сірників. Потім висунув шухляду письмового столу, намацав між шурупами й гайками перстень лицаря Вовка й надягнув його на палець. І сам не знав навіщо, просто аби мати більше впевнености й мовби відчувати поруч плече лицара Вовка. А ще він захопив із собою марципанових чоловічків, що дала йому пані Діс.
Тепер треба було зійти вниз і так, щоб ніхто не помітив, удягнути плащ. У передпокої він знайшов цупкий темно-синій дощовик, який, очевидно, належав пані Діс, і накрився ним із головою. Окинувши себе поглядом від пояса до ніг, він помітив, що схожий на одного з тих загадкових переслідувачів. Можливо, це й добре. Тепер йому треба непомітно вислизнути надвір.
Та, здається, це легше було сказати, ніж зробити, оскільки він не міг зачинити за собою дверей без ключа. А ще йому потрібна була в’язка батькових ключів, щоб зайти в церкву. Він помацав там-сям у темному передпокої і, знайшовши в’язку, повісив її на руку під дощовиком.
Раптом позад нього хтось голосно чхнув, і Фабіан здригнувся так, що мало не випустив ключі. Його викрили! Він поволі обернувся й побачив Розу, що, схрестивши руки на грудях, стояла біля сходів унизу.
— Що ти робиш? — зашепотіла вона хрипким застудженим голосом. — Невже ти зібрався до церкви сам?
Фабіан кивнув головою і приклав палець до губів.
— Я піду з тобою, — твердо зашепотіла Роза, гучно зашморгала носом і кинулась натягувати дощовик і чоботи.
Фабіан із усіх сил, не підвищуючи голосу, її відмовляв. Він твердив, що повинен іти сам. Останній його аргумент був такий: він не може наражати свою товаришку на небезпеку, до того ж від людини, яка може зненацька чхнути, не буде жоднісінької користи. Роза врешті-решт здалася на відмовляння й лишилася.
— Будь обачний, — шепнула вона. — Якщо ти до сніданку не повернешся, ми всі гуртом підемо слідом за тобою!
У кухні перед грубою на стільці з високою спинкою сидів пастор і шкварив хропака. Фабіан спритно прослизнув мимо нього й відчинив двері чорного ходу. Ані шурхотіння дощовика, ані брязкіт ключів чи завивання бурі, що заполонило кімнату, здавалось, не збудило пастора, і Фабіан прошмигнув надвір і зачинив за собою двері.
Коли в замку з того боку повернувся ключ, пастор розплющив одне око. Потім, прокинувшись цілком, випростався на стільці.
Із затінку груби виступила висока худорлява постать у темному плащі. То був органіст Птахоспів.
Пастор кивнув головою.
— Правду кажучи, це сталося швидше, ніж я думав, — мовив він. — Ти знаєш, що робити. Не спускай з нього ока!
Птахоспів накинув на голову каптур, ступив два сягнисті кроки до дверей і відсунув засув. Ніч і буря тієї ж миті ковтнули і його.
17
Фабіан швиденько біг темними вулицями. Коли він вийшов надвір, завулок був порожній — принаймні, так він гадав. Дощ сік його в обличчя і мовби обпікав шкіру. Хлопець щільно обгорнувся дощовиком і став скрадатися попід стінами будинку. Він уже минув кілька кварталів і раптом зупинився. За кілька ступнів од нього на розі будинку замаячіла чиясь темна постать. Дорослий чи дитина? Розгледіти було нелегко. Він притиснувся до арки брами впритул і затамував віддих.
Загадковий наглядач походив сюди-туди та й зник у завулку. Фабіан полегшено зітхнув і пішов далі, так само тримаючись самісінької стіни. Кілька разів хлопець зупинявся, бо йому вчувалися за спиною якісь звуки, але коли він озирався, то нікого не бачив. Фабіан вирішив у дечому пересвідчитися. На найближчому повороті він шмигнув у арку й став чекати. За хвильку-другу до рогу поволі підійшла якась довготелеса постать у плащі з каптуром. Зупинившись там, вона розглянулась навсібіч. Потім підійшла ближче, й зі схованки в арці Фабіан побачив, як вона безгучно пропливла мимо. До нього долинав лише шум вітру й дощу. Коли постать зникла з очей, він вибіг з-під арки й знов подався своєю дорогою.