Мáліна

Маліна тримає мене, це він промовляє: Намагайся бути спокійною! Я мушу бути спокійною. Я ходжу з ним туди-сюди по квартирі, він хотів би, щоб я прилягла, та я більше не можу лягти на надто м’яку постіль. Лягаю вниз, на підлогу, проте знову відразу встаю, бо так я лежала на іншій підлозі, вкрита теплим сибірським плащем, і я ходжу з ним туди-сюди, вимовляю слова, розмовляю, пропускаю слова, вставляю слова. Охоплена розпачем, кладу на плече йому голову, тут, у цьому місці в Маліни має бути старий перелом ключиці, де стоїть пластинка із платини, відколи він потрапив в автомобільну аварію, якось казав він мені про це, я відчуваю, що мені холодно, я знову тремчу, виходить з-за хмари місяць, його видно в нас із вікна, чи бачиш ти місяць? Бачу я інший місяць, інший зоряний світ, та не про інший місяць хочу я говорити, я маю лише розмовляти, весь час розмовляти, щоб врятувати себе, щоб не заподіяти чогось Маліні, моя голова, моя голова, я божеволію, та Маліна не має знати про це. Однак Маліна знає про це, і я прошу його, коли знову бігаю туди-сюди по квартирі, чіпляюсь за нього судомно, падаю вниз, на підлогу, знову встаю, розпинаю сорочку, знову падаю вниз, бо я трачу розум, на мене находить, я трачу розум, я безутішна, я божеволію, та Маліна каже мені ще раз: Не хвилюйся, опустися донизу, розпружся. Я опускаюсь донизу й думаю про Івана, я дихаю вже рівномірніше, Маліна масує мені долоні та стопи, потім навколо серця, та я ж божеволію, тільки одного прошу, я прошу тебе лиш одного… Проте Маліна каже: Навіщо ти просиш, просити не треба. Та я говорю, у мене знову мій голос, такий, як сьогодні: Я прошу тебе, Іван ніколи не має дізнатись про це, ніколи не має знати (і, приголомшена, я усвідомлюю, що Маліна про Івана нічого не знає, навіщо тепер вести про Івана розмову?) — Іван ніколи не має, обіцяй мені, і поки я можу ще говорити, я говорю, це важливо, що я говорю, знаєш, я все-таки ще говорю, я прошу тебе, поговори й Ти зі мною, Іван не має, не має дізнатись про це ніколи, прошу тебе, розкажи мені щось, поговори про вечерю, де ти вечеряв, і з ким, поговори зі мною про нову платівку, ту, що приніс, О, аромат тих давніх літ! говори ж бо зі мною, то байдуже, про що ми говоримо між собою, так, про будь-що, лиш тільки, щоб мовити, мовити, мовити, тоді ми не будемо знову в Сибіру, ані в ріці, ані в заплавах, у заплавах Дунаю, тоді ми знову будемо тут, на Унґарґассе, моя ти земле обітована, мій краю угорський, говори ж бо зі мною, ввімкни всюди світло, не думай про наш рахунок за струм, нехай скрізь світиться світло, скрізь увімкни вмикачі, мені дай води, ввімкни світло, ввімкни усе світло! Запали також і свічник.