Господиня

Моє тіло стиснулося від спогаду про біль, а обличчя хлопчика під темною засмагою пополотніло.

— Але вона не померла? — прошепотів він.

— Ні. У нас дуже майстерні цілителі. Вони швидко вилікували Мелані. Потім утілили в неї мене. Бо сподівалися, що я зможу дізнатися, як їй вдалося так довго протриматися…

Я й так сказала більше, ніж збиралася, тому швиденько стулила рот. Джеймі, здавалося, цього не помітив, а от Джеб повільно розплющив очі й зупинив погляд на моєму обличчі. Жоден м’яз на його тілі не поворухнувся, і Джеймі не зауважив зміни.

— Чому ти не дозволила їй померти? — запитав він. Йому довелося зробити зусилля, аби стримати ридання, що пробивалося в голосі. Чути це було тим важче, що то був не плач дитини, наляканої чимось незвіданим, а усвідомлений біль дорослого. Так важко було не простягнути руки і не погладити його по щоці! Мені хотілося пригорнути Джеймі, розвіяти його сум. Але я стиснула руки в кулаки і постаралася зосередитися на запитанні. Джеб метнув погляд на мої руки, а потім знову на обличчя.

— Не я приймала рішення, — пробурмотіла я. — Коли це сталося, я перебувала в кріоконтейнері далеко в космосі.

Джеймі знову здивовано моргнув. Такої відповіді він не очікував, і я бачила, як він бореться з новим почуттям. Я поглянула на Джеба — в його очах засвітилася цікавість.

Така сама цікавість, лише сторожка, перемогла й у Джеймі.

— Звідки ти прилетіла? — запитав він.

Несподівано для себе я усміхнулася на цей його мимовільний інтерес.

— Здалеку. З іншої планети.

— З якої?.. — почав був він, але його знагла перебили.

— Що за чортівня? — заричав Джаред, який, випірнувши з-за рогу в кінці тунелю, розлютовано завмер на одній нозі.— Що це таке, Джебе? Ми ж домовлялися…

Джеймі підскочив на ноги.

— Це не Джеб привів мене сюди. Але це повинен був зробити ти.

Джеб зітхнув і повільно підвівся з долівки. Рушниця, про яку він забув, покотилася з його колін додолу і завмерла за декілька дюймів від мене. Я перелякано сахнулася.

Але Джаред відреагував по-іншому. Він притьмом кинувся до мене, подолавши коридор за декілька кроків. Я зіщулилася біля стіни, затуливши обличчя руками. Визираючи з-під ліктя, я угледіла, як він підхопив рушницю з долівки.

— Хочете, щоб нас повбивали? — ледь не верещав він на Джеба, рушницею штовхаючи старого в груди.

— Заспокойся, Джареде, — мовив Джеб стомленим голосом, однією рукою забираючи рушницю. — Вона б не торкнулася цієї штуки, навіть якби просиділа наодинці з нею цілісіньку ніч. Невже ти не бачиш? — він навів дуло на мене, і я злякано скулилася. — Вона не шукачка, оця во.

— Замовкніть, Джебе, замовкніть!

— Не чіпляйся до нього, — закричав Джеймі.— Він не зробив нічого поганого.

— Ти! — гаркнув Джаред у відповідь, обертаючись до худорлявої розлюченої постаті.— Марш звідси, а то зараз як вріжу!