Таврований
- Автор: Ремени Ник
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Таврований». Краткое содержание книги:
Однак у 1937 році в числі інших військових (у першу чергу Блюхера) потрапив під жорна сталінських репресій, два роки просидів у Хабаровській в'язниці. Тільки стійкість, неймовірна мужність дозволили йому вийти з неї живим.
У роки війни очолив найуспішніше партизанське з'єднання, довів, що він не ворог народу. Однак все одно загинув від рук НКВД.
— З ким об'єднуватися? — Запитав Григорій Якович. — Райком і органи держбезпеки планували створити партизанські загони мало не в кожній партійній організації. Де вони?! Їх немає.
— Радик і Жора говорили, що в місті ходять чутки про партизанський загін Ковпака, який розташувався в Спадщанському лісі, — сказав Руднєв.
— Може перейдемо туди? — Вловив думку командира Базима.
— У нас завжди так виходить. Планували багато. А дійшло до справи — нема нікого, — підтримав їх П’ятишкін.
— Може, Ковпак хоч якось ворушиться? — Висловив надію Базима.
— У них повинно вийти. І бази капітальні заклали в Спадщанському лісі, — додав П’ятишкін.
— Уточнимо інформацію і вперед, в Спадщанський ліс, — підсумував розмову Руднєв.
Так партизанський загін на чолі з Руднєвим опинився в Спадщанському лісі.
5
З перших же днів перебування в Спадщанському лісі Руднєв почав ставити питання про об'єднання партизанських загонів інших районів. Нечисленні групи не в змозі боротися з переважаючими силами противника.
До боротьби в тилу ворога в районі готувалися кілька місяців. Підбирали людей, закладали бази. Але на перевірку вийшло, що всі плани залишилися на папері. В районі діяли тільки два загони: Ковпака і Руднєва. У всіх інших не вийшло, групи були малими, не вели активних дій.
Відразу ж після прибуття в Спадщанський ліс загони Руднєва і Ковпака об'єдналися в один Путивльський партизанський загін.
Коли нарада з цього приводу закінчилася, Базима запитав сусіда:
— Чому ти не погодився очолити загін? Більшість схилялася до твоєї кандидатури. Освіта, досвід, здоров'я. Ти в розквіті сил. Не те, що Артемович.
— Все це так, Григорій Якович. Однак, у мене є інша думка. Ковпак старше, займав положення в місті вище. Не Ковпак прийшов до нас, а ми до нього.
— Ну і що? Ти кадровий офіцер. Закінчив академію.
— У мене є більш вагомі причини. Намагався нікому не говорити про це. Але, бачу, не вийде. Я майже два роки просидів у Хабарівській тюрмі, в камері попереднього ув'язнення. Хотіли засудити по 58-й статті кримінального кодексу.
— По політичній будь-кого можна запроторити.
— Можна всіх. Згоден з тобою. А я реально сидів у в'язниці. І це тавро на мені на все життя.
— Війна все розставила на свої місця. Ти не виявився хворим, не евакуювався «при документах» в тил, не відправив туди родичів.
— Не маю морального права займати перші посади. Політично неблагонадійний.
— У нас партизанська вольниця. Можна сказати, народна війна. Ми б'ємося з ворогом за своїм розумінням.
— Не вмовляй. Рано чи пізно чекісти дізнаються мою таємницю. Не хочу зайвих пояснень.
— Все одно виходить якось несправедливо, — не здавався Григорій Якович.
— Я прийшов у ліс не за чинами, званнями та нагородами, а захищати Батьківщину. Був і буду комісаром. В кращому розумінні цього слова.
В цей час з будиночка лісника вийшов Ковпак. Потиснув руки комісару і начальнику штабу. сказав:
— Об'єднання загонів треба обмити. Йдемо в хату. Там у мене є.
Зайшли в будиночок лісника. Сіли за стіл. Після кількох випитих чарок Руднєв сказав:
— Давайте домовимося так. До кінця війни керувати загоном разом. Не виносити сміття з хати. Всі питання вирішувати втрьох. Утрьох вносити пропозиції. Кожному відстоювати їх. Але коли приймається рішення, воно має бути спільним. Семен киває на Сидора, а Сидір на Григорія. Такі схеми не для нас. Ми повинні діяти, як єдине ціле. Тоді нам повірять люди.
— Нехай буде гречка, — погодився з комісаром командир.
Руднєв поклав на стіл свою руку. Григорій Якович стиснув її зверху своєю долонею. Ковпак подумав трохи. Нічого не сказав. Накрив грубою долонею з двома негнучкими пальцями руки своїх побратимів.
Семен Васильович рідко бував абсолютно відвертим. Всі негаразди і тяготи він переживав у собі. Дозволяв іноді вихлюпувати, що у нього на душі, тільки на своїх близьких. Не те, що боявся оприлюднити конфіденційну інформацію. Він вважав, що не повинен кричати всім зустрічним про свої проблеми. Не хотів зайвих питань і пояснень. Але люди, з якими він збирався разом воювати, повинні знати про нього всю правду. Щоб не було зайвих непорозумінь.
Розповів Ковпаку, що його протримали два роки в камері попереднього ув'язнення. Обвинувачували в зрадництві по страшній 58-й статті. Катували, били, навіть знущалися. Але він витримав. Зрештою суд його виправдав.