![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
Плутається Дана в оксамитних завісах… А стрий від шурхоту аж скинувся та якось дивно рукою змахнув… Щось прошурхотіло у Дани над головою… Дзенькнуло скло… І тут таки ухопили її руки стрия. Вона й не помітила, як він стрибнув до вікна…
— Данусю, — у Ольга від хвилювання і голос тремтить, і руки, — що ти тут робиш? Я ж міг тебе…
— Я до вас, стрию, — говорить Дана поважно, — у важливій справі…
— А чого за завісу залізла? — питає стрий уже спокійніше.
— Бо боялася…
— Мене? Хіба я такий страшний?
— Не вас, — пояснює Дана, — я думала, що може ви приїхали з Князем «тіней»…
— Дитя моє, - говорить Ольг і бере її на руки, як колись в Лелечому Гнізді, - про це не говорять вголос….
— Та я ж тільки вам і на вушко, — шепоче Дана, — стрию Ольже, поможіть братику…
— Як, Данусю, — з мукою питає стрий, — Як?
— Він там з хлопцями подружив, — пояснює Дана, — вони ще зовсім наші хлопці. Не чорри… Вогнедан просив мене, щоб я дізналася де їхні мами… І йому передала для них. Так їм легше буде триматися.
Гойдає стрий Ольг Дану на руках… Два роки тому вона дуже любила таку забавку… Але нині є справи важливіші.
— Стрию, — наважується Дана, — ви поїдете на Сіллон? Заступіться перед Князем «Тіней» за Вогнедана… Я з братиком говорю трохи не щовечора… Він там в десятку — найсильніший… Він усіх чоррів б’є, зелепуцьків… Це гидкі хлопці, яких батьки туди віддали по власній волі. Вони Вогнеданові навіть руку зламали взимку… Хотіли, аби він їм чоботи цілував… А він не здався — один проти трьох. А потім таки відплатив, коли рука зажила. У них там один хлопчик повісився, з примусового набору… Зеленуха… Це ще до Вогнедана було… А другого хлопця Вогнедан витягнув із зашморгу… Це тепер його друг… У нього нині аж чотири друга… А його вони називають Повелитель Вогнедан… І присягнули не стати чоррами ніколи. Усі п’ятеро… Вогнедан їх зве — «моя боївка»… Не треба вбивати братика… Він же туди потрапив не зі своєї волі… Його Імператор наказав відвезти туди просто з балу… Допоможіть, стрию… Поясніть це Князю «тіней»… Він же теж дивний… Як і ми…
Щось скрапує Дані на личко… Солоне і тепле…
— А я думала, хлопці не плачуть, — говорить вона здивовано.
— Я, дитино, — тихо говорить Ольг, — вже великий хлопець. Мені не гріх і заплакати. Гаразд… За брата не бійся… Тільки забудь за «Князя тіней»… Не знаю, де ти ще ховалася, і що слухала, але це — казка… Легенда… Не існує такого дивного. Ні на Сіллоні, ні тут… Як прізвища отих його… зеленух?
— Ставські Богодар та Богдан, — доповідає Дана, — Радко Світлян і Лемпарт Зореслав…
— Північний Данаділ, Квітан, Зелемінь, — зітхає стрий, — а точніше?
— Став, — говорить Дана, — або — Боговлада… Тут у Ставських родичі є, їхня мама могла сюди перебратися. Крепимир — це Радко… Його мама не повернулася до Квітану, бо весь її рід в цій загинув… в зачистці… Хутір Болотяні Рисі — це Лемпарт… А мам звати — Станіслава Ставська, Ялина Радко — Ряска та Ракита Лемпарт.
— Гаразд, — мовить стрий, — я їх знайду… І виконаю прохання твого брата.
- І не сваріть більше маму, — шепоче Дана, — вона виправляється…
— Твій стрий, — якось смутно мовить Ольг, — став злим, дитино…
— Ні, - заперечує Дана, — ви просто змучилися… У вас все тіло в ранах… Ви були в полоні? Чому у вас оцей знак на плечі?
— Не говори про це нікому, Данусю, — зітхає стрий, — інакше я знову потраплю туди, де ставлять такі знаки, тільки вдруге мені його поставлять отут…
Ольг торкається чола, і Дана в страху затуляє йому лице долоньками.
— Як Повелителю Вогнедану? — шепоче.
— Як йому, — погоджується стрий, — ти розумне дитя, Дано… Ти навіть мамі не скажеш…
— Я навіть не могила — я камінь над нею, — присягає Дана від серця.
Наступний тиждень Дана весело бігає по замку… Стрий Ольг помирився з мамою… Ну, може не зовсім помирився, але більше не говорив з нею таким страшним голосом і вже не оповідав про те, що «Князь «тіней» має знищити Вогнедана. Навпаки, просив її, Дану, передати брату вітання від стрия Ольга. Дана виконала прохання і отримала у відповідь радість… Радість у братика була двох кольорів — блакитна з золотим, як стародавня корогва Ельберу.
У неділю пані Конвалія збирається у гості… У Сливове передмістя, на вулицю Квітучих Каштанів… Дану вона бере з собою.
На вулиці Квітучих Каштанів карета намісниці зупиняється біля старого будинку з гербом над дверима. Журавель злітає в небо. І напис рунами — «Дух не вмирає».