Епік
- Автор: Костик Конор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Махаон-Україна
- ISBN: 978-966-605-976-8
- Переводчик: Петр Таращук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Епік». Краткое содержание книги:
— Звичайно. Це честь для нас усіх. У нас лишилась якраз одна кулька. Хіба не так, Еріку? — BE, здавалося, забув, що мета подорожі полягала в тому, щоб уникнути Центрального Комітету, він, мабуть, занадто перейнявся збудженою підготовкою до експедиції. Якби Ерік міг фізично копнути його ногою, то не стримався б, байдуже, заборонене насильство чи ні.
— Одна, — простяг він, адже було надто пізно приховувати цей факт.
— Чудово, — вклонився Свейн, беручи кульку.
Юрба вітала їх усіх, махаючи руками, поки вони йшли до трапа. А навколо вже вешталися менестрелі, виспівуючи перші рядки саги про подорож, і особливо зосереджували увагу на ведмеді, обдарованому мовою, вампірові і драконовбивцях — старому і молодих.
Раптом гамір на набережних заглушило гостре, пронизливе завивання. Сторож Інгеборг стояв на всіх чотирьох на вершечку трапа, настовбурчивши шерсть і вишкіривши зуби.
— Що це? — скрикнула Інгеборг, дивлячись на Попелю.
— Напасник! — закричав Ерік і скинув з Попелі рукавичку. Він стояв досить близько, щоб бачити у блідому світлі персня: то був чоловік, убраний від голови до ніг у чорний обладунок; оголивши меч, він стояв на трапі. — Він невидимий!
Спалахнуло червоне світло — містичний гном Отиніус жбурнув у повітря пил, що закрутився вихором і полинув до зайди.
— Онде він! — підбігли до борту моряки й воїни, показуючи на контури постаті, яку тепер уже можна було бачити.
Люто заревівши, чужинець повернувся й побіг, брутально розштовхуючи людей по дорозі. Наймані охоронці побігли за ним, але невдовзі відстали, коли той воїн пітьми забіг у вузькі завулки, що прилягали до набережних.
Коли всі заспокоїлись, юрба зібралася навколо корабля й радісно вигукувала прощальні побажання. Попеля кивнула головою капітанові Акуло, і той почав віддавати накази, корабель відчалив.
Моряки проворно виконували свою роботу й підняли головне вітрило, на якому видніли обриси білого сокола, що дав кораблеві назву. Вітер одразу напнув вітрило, а вздовж бортів дедалі гучніше заплескалася вода.
— Яка краса! — мовив BE, гордо височіючи на палубі напівюту. — Хіба це не найкраща наша пригода?
BE вимахував рукою, аж поки юрба на березі перетворилась на безлику барвисту масу.
Розділ 20
Морські небезпеки
тоячи на кормі й пильно вдивляючись у підзорну трубу, Ерік насилу добачав вітрила корабля, що плив за ними цілісінький день. Його сіру, затінену форму почасти приховувала злива, що посувалася до «Білого Сокола» з боку загадкового переслідувача. День переходив у вечір, і захмарене небо невдовзі набуло гнівного жовтогарячого відтінку. Тільки-но впадуть сутінки, вони одразу спробують змінити курс, сподіваючись позбутися небажаної цікавості з боку корабля, що вистежував їх.
— Це, мабуть, пірат герцог Раймонд, — підійшов до нього капітан Акуло, занепокоєно оглядаючи обрій.
— Чому ти так думаєш? — запитав Ерік.
— Це не торговельне судно. Не належить воно й до флоту жодного міста-держави, які я знаю. Мої старі кістки кажуть мені, що це пірат, Пірат цих морів.
Ерік поклав підзорну трубу, востаннє з гордістю подивився на працьовитий екіпаж «Білого Сокола» й від’єднався. Зустріч проводирів експедиції мала відбутися після заходу сонця, а тепер годилося пообідати. Рольфсони дуже пунктуально сідали за стіл, і Ерік, на свій сором, не раз пересвідчився в цьому, заходячи до хати, коли всі вже зібралися й чекали його.
Ерік побіг і швидко зайшов до їхньої хати, його зустріли приязні вітання й пахощі зимового овочевого рагу з турнепсу, броколі та моркви.
— Привіт, Еріку, сідай, — жестом запросив його Рольфсон, показуючи на стілець.
— Той корабель ще пливе за нами? — запитав Б’єрн.
— Так. Капітан Акуло вважає, що це його давній ворог герцог Раймонд.
— Тож нас, можливо, чекає морська битва? — запитала Інгеборг, здається, анітрохи не злякавшись цієї думки.
— Можливо. Хоча було б краще втекти од них уночі.
Б’єрн схвально кивнув головою.
Повечерявши, Ерік подякував Рольфсонам, а потім у пітьмі пішов додому, щоб знов увійти у гру. Фактично він останнім зайшов до капітанської каюти, і така поквапність з боку решти свідчила про ступінь їхньої тривоги, кожен намагався приєднатись якомога швидше. Персонаж його батька сидів коло ілюмінатора й зачинив віконниці, щоб світло олійної лампи не показувало, хто в каюті. Анонім закрив другий ілюмінатор. Б’єрн, Інгеборг, BE і Сігрид сиділи й чекали. Ерік зрадів, побачивши, що йому лишили широкий стілець за капітанським столом. Водночас хлопець відчув і докори сумління через те, що він так пишається своєю роллю проводиря експедиції.