Медлевінґери
- Автор: Бойє Кірстен
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-046-8
- Переводчик: Тетяна Страшевська
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Медлевінґери». Краткое содержание книги:
— Я цього ніколи не хотіла, розумієш? Як на мене, то всі лі-феї такі мавпи! — Моа зітхнула. — Я потайки ходила до священного гаю, де стоїть скриня з фібулами, і шукала мою. Знову й знову. Я гадала…
— Ти гадала — що? — перепитав хлопчик. Картина в голові ніяк не хотіла набувати виразніших обрисів.
— …що я її зумію десь заховати, — провадила Моа. — Чи викину кудись. Щось таке. Але її там не було.
— Не було? — спантеличено перепитав Йоганнес.
Моа похитала головою.
— Її там просто нема. У тій скрині лежать всякі-всякі фібули. Знаєш, їх зберігають у шкатулах з іменами на табличках. Але та шкатула, в якій, власне, мала би зберігатися моя фібула, порожня.
— Ну, та воно так і краще для тебе вийшло! — сказав Йоганнес. — Якщо ти хотіла закинути її, щоби ніхто й не знайшов!
— Ти не розумієш! — вигукнула Моа. — Коли хтось із нас помре, тоді його фібулу покладуть назад, до скрині. Для мене…
Дівчинка замовкла.
Йоганнес насупив брови. І тоді збагнув.
— Отже, спершу хтось має померти? — пошепки запитав він.
Моа безпорадно знизала плечима.
— Інакше я цього не можу собі пояснити! — сказала вона. — І найгірше те, що, відколи зникли Антак і Ведур…
— Так?
Моа похитала головою.
— А, нічого, — промимрила вона.
— …ти боїшся, що має померти котрийсь із них двох? — закінчив за неї думку хлопчик, хоч і не відразу збагнув. — Чи як, Моа? Те, що твоєї фібули досі немає, для тебе є ніби знаком, що помре Ведур або Антак. І тому ти хочеш неодмінно розшукати їх, поки цього не сталося.
Моа подивилася на хлопчика.
— Так? — з острахом запитала вона. — Так, Йоганнесе?
Йоганнес задумливо похитав головою.
— Можливо, помре хтось зовсім інший, — сказав він і додав, намагаючись говорити впевнено. — Є ж у вас, либонь, і старі люди.
Моа кивнула головою.
— Краще б я ніколи не ходила до того гаю! — забідкалася вона. — Тоді б я цього не довідалася і не хвилювалась би так…
— І завжди все через ті дурні фібули! — кинув Йоганнес.
І цієї миті картина виринула на поверхню пам’яті.
Тепер він пригадав.
26
— Моа! — тихо покликав Йоганнес.
Дівчинка саме стояла на стільці перед вікном і дивилася на вулицю.
— Нехай забарився, але мав би вже й повернутись! — занепокоєно сказала вона. — Не може ж він вічно лишатися невидимим!
— Моа! — знову погукав хлопчик. — Я пригадав.
Повільно сів на ліжко. Ні, цього не може бути! Деяких речей просто не може бути. Однак образ фібули вималювався цілком виразно. Йоганнес здригнувся. Краще б він ніколи цього не пригадував, ніколи…
— Що ж ти пригадав? — запитала Моа.
Тепер Йоганнес виразно побачив перед очима фібулу, срібну й важку, на Ніссовому поясі. Ні з чим не переплутаєш її дивовижної форми. Ось чому так нелегко було вичаклувати на поверхню той спогад: через колір! Адже та фібула, яку він уже колись бачив і навіть тримав у руці, не відаючи, що воно таке, була чорна.
— Але цього не може бути! — шепотів Йоганнес. — Цього ж не може…
— Тобі стало зле, Йоганнесе? — захвилювалася Моа й сповзла на животі зі стільця.
— Тепер я знаю, в кого я бачив ту фібулу, — прошепотів Йоганнес, очима втупившись у підлогу. — Але ж цього не може… Цього не може бути!
— У кого ж? — схвильовано запитала Моа, насилу видершись до нього на ліжко. — Йоганнесе! Це означає, що ми знайшли Антака з Ведуром!
А Йоганнес у цей час пригадував ті численні надвечір'я, коли він був іще маленький і вони разом гралися у різні ігри. Як той чоловік його втішав хтозна скільки разів, утирав сльози, чистив носика. Як вони разом сміялися, всі четверо. Згадав, як недавно разом відзначали переселення тієї родини на баркас…
— Я бачив фібулу в Томаса! — нарешті повідомив Йоганнес, дивуючись, як це ім’я мовби не хотіло злітати йому з язика. — У Ліниного батька.
Перед його внутрішнім поглядом знову прокрутилася сцена: Брітта лютує на Покашиїнського з його намірами забетонувати подвір’я… Ось Томас, радісний, як завжди, заходить до кухні й розповідає про своє підвищення кваліфікації… Потім показує посвідчення з біржі праці, діставши його з кишені куртки… І тут із кишені на підлогу випадає чорний предмет чудернацької форми. Коли б не те чорне забарвлення, Йоганнес пригадав би відразу. Коли б то було чисте, блискуче, не почорніле срібло!
— У батька тієї самої Ліни, що оце заходила? — недовірливо перепитала Моа. — І ти гадаєш, що її тато…