Життя і мета собаки
- Автор: Кэмерон Брюс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-2467-4
- Переводчик: Ганна Яновская
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Життя і мета собаки». Краткое содержание книги:
Одного з чоловіків звали Вернон, і він пахнув козами, нагадуючи мені про поїздки з Ітаном і Дідусем. То був рідкісний випадок, коли я подумала про Ітана за роботою: знайти — означало відмежуватися від усього й робити справу.
За наступні кілька годин ми з Майєю знайшли чотирьох людей. Усі вони були мертві. Після другого я уже не так раділа пошукам, а коли натрапила на четверту мертву людину — молоду жінку, завалену цеглою, — я майже не привертала увагу Майї. Вона відчувала мій настрій і намагалася підтримати мене, гладила мене й махала гумовою кісточкою, яка в той момент майже зовсім не цікавила мене.
— Верноне, чи не могли б ви зробити мені послугу й сховатися де-небудь? — спитала вона. Я втомлено лягла біля її ніг.
— Сховатися? — невпевнено спитав він.
— Їй необхідно знайти когось живого. Не могли б ви сховатися? От, наприклад, у тому домі, який ми щойно обшукували. А коли вона вас знайде, порадійте.
— Гм, так, добре.
Я без цікавості помітила, що Вернон пішов.
— Гаразд, Еллі, готова? Готова знайти?
Я втомлено підвелася на лапи.
— Ходімо, Еллі! — сказала Майя. Її цікавість видавалася штучною, але я побігла до будинку, де ми щойно побували.
— Знайди! — скомандувала Майя.
Я зайшла в будинок і зупинилася. Дивно, хоча ми тут уже були, мені здалося, що запах Вернона посилився. Із цікавістю я пішла в глиб будинку. Так! У кутку лежала купа ковдр, звідки сильно пахло Верноном — потом, жаром, козами. Я кинулася назад до Майї.
— Покажи! — сказала вона мені.
Майя побігла за мною, а коли розгорнула ковдри, звідти зі сміхом вистрибнув Вернон.
— Знайшла мене! Хороша собака, Еллі! — закричав він, качаючись разом зі мною по ковдрах. Я стрибнула на нього, лизнула його в обличчя, і ми якийсь час гралися гумовою кісточкою.
Ми з Майєю працювали всю ніч і знаходили дедалі більше людей — і Вернона теж. Він дедалі краще ховався, але ж я працювала з Воллі, так що довго дурити мене було непросто. В усіх інших місцях ми з Майєю знаходили тільки мертвих людей.
Сонце вставало, коли ми підійшли до будівлі, з якої все ще здіймався ядучий дим. Я знову була на повідку, від поваленого бетону йшов сильний хімічний запах, і в мене сльозилися очі.
Я знайшла мертвого чоловіка, який лежав роздавлений під панеллю стіни, й дала знати Майї.
— Ми знаємо про нього, — сказав хтось Майї. — Просто не можемо його звідти дістати. У цих бочках щось токсичне. Тут потрібна спеціальна команда.
Із деяких бочок постійно витікала якась рідина, що наповнювала мій ніс пекучим запахом. Я зосередилася на тому, щоб не зважати на цей дух і знайти ще когось.
— Добре, хороша собачка. Ходімо деінде, Еллі.
Ось! Я почула запах іще однієї людини — напружилася, насторожилася. То була жінка, і її аромат ледве пробивався крізь хімічний сморід, що забивав ніс.
— Нехай, Еллі. Цього ми залишимо тут. Ходімо, — сказала Майя. Вона легенько смикнула за повідок. — Ходім, Еллі.
Я знову насторожилася, збуджена. Нам не можна звідси йти!
Вона жива.
Розділ 23
— Ми бачимо жертву, Еллі, але він поки тут полежить. Ходімо, — сказала Майя.
Я зрозуміла, що вона хоче йти й гадала, може, це тому, що їй здається, ніби я звертаю її увагу на мертве тіло.
— Може, вона ще хоче мене знайти? — спитав Вернон.
Я подивилася на Майю, намагаючись дати їй зрозуміти.
Поліцейська роззирнулася.
— Тут? Усе тут розвалилося, занадто небезпечно. Але, може, вона б за вами залюбки побігала. Пройдіть трохи вулицею і погукайте її, а я спущу її з повідка.
Я не звернула уваги на Вернона, коли він побіг геть. Я зосередилася на людині під уламками. Я відчувала запах страху крізь ядучий хімічний сморід — він обпікав мені весь ніс, як колись скунс. Майя відчепила повідок.
— Еллі? Що робить Вернон? Куди він пішов?
— Еллі! Дивися! — кричав Вернон. Він поволі побіг вулицею. Я провела його поглядом — погратися в лови мені хотілося, але у мене була справа. Я повернула до розваленої будівлі.
— Еллі! Стій! — кричала Майя.
Коли б це був Джейкоб, його «стій» зупинило б мене на місці, але Майя так твердо не командувала. Я пірнула у вузький отвір поряд із мертвим тілом і полізла вперед. Я вступила в щось мокре, й лапи почало щипати. Хімікати пахли так сильно, що перекривали все. Я згадала гру в порятунок із Ітаном, і те, як могла його знайти на глибині за ледь помітними слідами його запаху у воді.
Задихаючись, я просувалася вперед. Мене торкнулося прохолодне повітря, і я пролізла крізь діру у вузький прохід. Висхідний потік приносив сюди свіжість, хоча мої ніздрі й далі горіли від пекучої мокрої кислоти, що ляпнула мені на морду.