Непрохані гості

— Досить — для того, щоб виявити будь-яке фізичне тіло обсягом в один сантиметр. Гнате, — звернувся він до пілота, — посадови машину на одну з вільних ділянок.

Моноптар пірнув донизу, і скоро ми вийшли на край дивної галявини в заростях паркової зони. Все тут — землю, безлисті дерева, доріжки — покривав жовто-зелений пил чи то попіл — не розбереш. За кожним кроком з-під ніг злітали легкі жовтуваті хмарки, які довго висіли в повітрі. Ми підійшли до руїн однієї з будівель, де вже вовтузилися невеселі будівельники ремонтно-відновлювальної бригади.

— Фізики-хіміки виявили тут сліди води-зет, — сказав пілот, пересипаючи з долоні в долоню дрібку пилу. — І ще виявили купу незвичайних ізотопів заліза, вуглецю, бору та інших елементів. Сліди Демона. Як бачите, апетит його зростає.

— Розкажіть, як вийшло так, що Демон утік. Ви ж його “тримали”?

Лапарра глянув на пілота, який з відсутнім виглядом пересипав пил з руки на руку. Начальник відділу явно був залежний від цього молодого чоловіка, і я мимоволі придивився до нього. Високий, стрункий, красивий. В усій його поставі вгадувалися воля, сила і скоординованість — хто займався гімнастикою чи акробатикою, той знає, про що я кажу. Я ж був, на жаль, громіздкий і важкий для гімнастики, в молоді літа займався боротьбою, і мені дали прізвисько Гризлі. Де вже там, не красень, та й вага — сто тридцять сім кілограмів при зрості два метри один сантиметр… Зате в силі мені не відмовиш. Гнат… Ну, звичайно, це син Ромашина, не випадково вони так схожі. Він же мені казав, що син працює в Управлінні, пішов батьковою дорогою.

— Гнат — координатор операції, - пояснив Лапарра, “прочитавши” мій погляд.

— Ми “тримали” Демона лиш візуально, — сказав нарешті Гнат, висипаючи пил і струшуючи долоні. — Силові загороджувачі для того, щоб удержати його, не годяться. Потрібні інші методи. В якийсь момент він просто зник, а можливо, став зовсім невидимим,

— Їдьмо в Управління, — буркнув Ромашин-старший. — Подивилися і досить. Тут нам більше робити нічого.

Поблукавши з півгодини серед руїн, ми повернулися до моноптара. За кермо сів Лапарра, Гнат не заперечував, тільки якось тривожно і запитально глянув на начальника відділу.

Злетіли. Знову відкрилася панорама скаліченого Торжка. Стиснулося серце: скільки зруйнованого! А жертв! Звідки у Демона, цього жахливого приблуди з тайників древньої військової лабораторії, така дика злоба, жадоба руйнувати? Що він цим хоче довести? Яку істину?

— Як сталося, що стажист зіткнувся з Демоном? — запитав раптом директор УАРС.

Гнат поморщився.

— Моя вина — забув про його ентузіазм. Він вискочив з модуля на швидкольоті слідом за мною. Коли почалися ці чудернацькі метаморфози, він зненацька злетів — перед цим я змусив його приземлитися — і спрямував машину просто в Демона! Тепер він у Центрі нервових захворювань на Симуширі. Як залишився живий — загадка!