Золоті Ворота
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Золоті Ворота». Краткое содержание книги:
Але пориваючись до вищих сфер, Олесь Бердник ніколи не забував і про Матір-Націю, любов до якої сформувала його творчу сутність. Тож прикметно, що у віршах, містеріях, самвидавних та друкованих статтях, інтерв’ю, котрі увійшли до ЦЬОГО тому, нерідко стоять поруч два слова — Дух і Україна.
О. Б. — Дозвольте… Акреція й донині додає планеті більше метеоритної речовини, ніж космонавтика розкидає. Хіба не так?
В. С. — Так. Майже мільйон тонн щороку. Але важлива специфікація: що робить природа, а що — люди! Далі — поглянемо на історію розвитку радіо — а потім і телезв’язку. Там зібрано найтонші, найцікавіші винаходи (їх просто лавина!), але все це для передачі найцікавішого, найрозумнішого в нас: інформації. Радіо— і телеповідомлення, музика, фільми, репортажі, телемости… а що вища переносна частота, то більше напихається в неї інформації,— от і освоюють КХ, УКХ, санти-, мілі-, все більше антен, станцій, передавачів… а кінцевий результат — зсув частотного максимуму в електромагнітному випромінюванні планети — за законом Віна — як для болванки, що нагрівається! Ми… такі мудрі, такі далекоглядні, а тут — на тобі! — сидимо на вулкані, який самі розкочегарюємо!
О.Б. — Гадаю, сьогодні важко здивувати когось «пророцтвами»: всі часописи й газети кричать про екологічну загрозу, демографічну, мілітарну тощо.
В.С. — Все те — лише аспекти головного процесу розпадання. Оце й стримує: чи варто говорити вголос про такі припущення?
О.Б. — Гадаю: варто. Люди мають задуматися над кінцевим результатом своєї техногенної діяльності, як вона складається тепер.
В.С. — Гм! Бактеріям бродильного ферменту ніхто не повідомляє: «Братці, кінцевим результатом вашої діяльності буде запузирення тіста, воно зійде — і всім вам «стане добре». Але потім, коли господиня поставить паляницю в піч, для вас настане «екологічна криза». Тому — міняйте свою поведінку, кінчайте «бродити». А тут…
О.Б. — Не перегинайте палиці. Хоча у вашій схемі роль науки й не вельми весела, проте… слід розмежовувати зло й добро…
В.С. — Задля об’єктивності знехтуємо поняттями «добра» й «зла», роль науки не назвеш ні поганою, ні хорошою…
О.Б. — Чому?
В.С. — Бо це «добро» і «зло» для людини, а сама людина — для планети не подарунок. Повторюю, роль — другорядна в цьому процесі. Погляньмо на це з космічного погляду. Ми ніколи не спостерігали за народженням світів, проте знаємо дещо про рідну планету та її сусідів, і завжди виходимо з думки: виникло ж усе це якось! — тож і будуємо доволі зграбні (хоч і не бездоганні) теорії про те, як все це могло відбуватись природним шляхом, тобто на основі законів фізики тяжіння, співударів тіл, тепла, розпаду ізотопів, хімії… Адже простіш не може й бути. Ми також не бачили й руйнування планет: тут нам навіть ні від чого танцювати за умоглядних припущень. Як, справді, зникає така велика, міцна і щільна куля, від яких причин? Хіба тільки під час космічної катастрофи: спалаху Сонця, падіння метеорита — знову ж таки — фізики… Та скільки очікувати такого явища? Мільйони, мільярди літ?
О.Б. — Тобто з погляду фізики планетні системи мають у запасі майже необмежений час існування й розвитку.
В.С. — Саме так! А тепер з огляду на ідею, яку ми обговорюємо, спростовується й непорозуміння космологів, фахівців у галузі «контактів». Найчіткіше це висловив Йосип Шкловський: коли ми за два-три останні сторіччя досягли такого науково-технічного злету й сили, що освоюємо космос, спостерігаємо далекі галактики, то яких же воістину вселенських потужностей, контролю й проникнення у всі зоряні системи здобули цивілізації, то виникли раніше від нас. Уявіть: вони розвивалися мільйони мільярдів років! Все це мало б виявитися в наших спостереженнях, «старші брати» якось би дали нам про себе знати, підтримали б нашу «іскорку розуму». А втім, ніде жодного знаку! Професор Шкловський навіть стверджує на цьому «факт» винятковості цивілізації; ми, мовляв, одні-єдині на всі 200 мільярдів зірок Галактики.
О. Б. — У Дарвіна чудова думка: «Мертва мати не може породити живих дітей!» Звідси випливає: коли життя виникло на Землі, то воно закономірне явище Живого Всесвіту. Ціолковський писав: життя вирує у Безмежжі.
В. С. — Може, й вирує… Як, скажімо, ті ж бактерії в тісті. І так само хутко щезає. А Шкловський з факту мовчання Всесвіту виводить зарозумілі антропоцентричні висновки: ми, мовляв, розумні, все, що ми творимо, — мудре й чудове, справжня історія Землі (і Сонця, й Галактики) починається з нас, а все, що передувало нам, — від «корисних копалин» до сприятливого клімату — лише підготовка до «космоісторії». Які там, у біса, мільярди років розвитку! Треба мати мужність глянути в очі правді: все, що ми вважаємо своєю розумною діяльністю, по-перше, не наше, а по-друге, не розумніше, ніж, скажімо, у броунівського руху молекули. Природа створила нас «під завісу», на закінчення вистави й запрограмувала — із жадобою щастя — на барвистий спалах! В інших світах — аналогічно: на Венері й Марсі щось подібне вже сталося…