З воєнного нотатника
- Автор: Гальчевський-Войнаровський Яків
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Діокор
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «З воєнного нотатника». Краткое содержание книги:
Хитрував, хитрував та перехитрувався: треба зійти йому до ролі китайського Чанкайшека!
Було б добре, щоб Сталін забрав із собою якнайбільше жидів з України.
Чи Японія, як третя держава Осі, буде спокійно придивлятися на мілітарний рух на її морях? Хіба Японія, порядкуюча і впливова потуга в Азії, відмовиться від оказії здобути по большевиках дешевим коштом російське побережжя з Владивостоком?
Отже коли під ударами Німеччини розлітатиметься совітський зліпок, то Японія, не оголошуючи Совітам війни, окупує цілий Приамурський край із лояльним до неї українським населенням Зеленого Клину. В порозумінні Японії з Німеччиною буде утворена нова Сибірська держава і Монголія — під впливом Японії — та Туркестанська держава — під впливом Німеччини, для якої потрібна туркестанська бавовна. З огляду на величезні політичні зміни в Азії, Японія буде намагатися дійти до порозуміння з китайцями в цілі закінчення конфлікту.
Між іншим, в інтересі більшого роздроблення Росії було б добре, коли Держави осі утворили б із бувшої Області Війська Донського Козакію під політичним впливом України, як природнім місцем експансії України на схід, бо колонії України тягнуться аж до р. Волги. В той спосіб велика колись (біла й червона) Росія стане лише Московією, а її політичний вплив зійде до зера.
Задержимося довше над відбудовою України — як державного організму. Вирішення її залежить від Держав осі і українців. Українська нація мусить інтенсивно приготовитись до большевицько-німецького конфлікту. Коли він відбуватиметься, то треба вичути винятковість історичного моменту, який в історії українського народу більше може не повторитися. 22 роки тому назад ми прогавили багато й за це заплатили море сліз і ріки крові. Цілий той час ми були не підметом, а предметом не тільки в зовнішній, а й внутрішній політиці держав такого сорту, як Московія й Польща.
Ми зараз мусимо мати на увазі такі моменти:
Підсовітська Україна, внаслідок жахливого терору москалів і жидів, може бути інертна в боротьбі за свою кращу долю. І не дивно, бо заляканим, забріханим і голодним рабам не до політичної борні.
Багато є в України "підніжків Москви", а національний елемент був винищений раніш і буде масово нищений чекістами в часі втечі московської орди з теренів України.
Тамтейші українці були відтяті від світа цілий час червоної влади. За 22 роки московська пропаганда виховала молоде покоління українців у брехні і навчила думати так, як бажав "вождь народів світа" — кремлівський Далай Лама — Сталін.
Тамтейші українці можуть не зрозуміти користі своєї державності, не квапитимуться утворити національний уряд. На німецьку збройну силу можуть помилково дивитися, як на речник ще гіршої від московської неволі. Як-не-як, а з москалями 350 років жилося, знається їх, мимоволі вони є "наші", а німці — "чужинці"!
Москва, падаючи в безодню, може з нашого краю зробити пустелю, особливо в кінці літа. Московські війська можуть знищити на схід все українське населення, як це зробили поляки. Всі українці, здібні до зброї і до праці, будуть Москвою змобілізовані, щоб не було остраху перед можливим повстанням.
У цих обставинах численна українська еміграція могла б відіграти поважну ролю.
Що ж ми бачимо серед української еміграції? Ці люди, вирвані з рідного ґрунту, не знають своєї Батьківщини, бо вона була китайським муром відгороджена від решти світу. Емігранти не знають змін, які відбулися на рідній землі протягом 20 років, особливо в психологічній ділянці. Емігранти є розпорошені по всім світі і живуть у злиднях та постійній ностальгії. В своїх більших скупченнях вони поділені на багато політичних груп і гуртків, які взаємно себе поборюють і ненавидять. Безумовно, в грудях їхніх б'ється українське серце, вони по своєму люблять Україну і готові на всі жертви для неї.
Помітна велика туга за консолідуючим авторитетом, за Всенаціональним центром. Тому на наших очах творяться штучні центри. І то, що вони, як такі, не можуть "на віру" бути взнані за авторитет, бо керуючий політичний центр чи "Вождь" мусить мати відповідну політичну метрику, здобуту боротьбою і в боротьбі. Внаслідок анормальних умов емігрантського животіння ми маємо багато центрів та чимало вождів. Не одному українському кухарові здається, що він може правити Державою — Україною.