Українські народні казки
- Автор:
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5301010204
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Українські народні казки». Краткое содержание книги:
Для молодшого і середнього шкільного віку.
Жінка від утіхи аж заплакала й накрила той гарбуз найфайнішою скатертиною.
Максим вкотив до хати і третій гарбуз. Розрізав і злякався: з нього висипалася ціла купа золота. Накидав повну скриню золотих, і жінка накрила гарбуз полотном.
— Тепер ви, діточки мої, не будете вже голодувати, а я не буду кланятися захланному дідичеві,— каже весело Максим.
Він файно вбрав своїх дітей, жінку і сам ходив по селу, як ґазда, а не як жебрак. Через кілька днів став будувати собі хату.
Люди здивувалися, що в бідного Максима з’явилися такі гаразди. Хтось розповів дідичеві. Прийшов пан та й питає:
— Скажи мені, Максиме, звідки в тебе багатство?
Максим відповів:
— Я, пане, не краду, і на мене ніхто не робив. Все, бачите, принесла мені мала ластівка. — І розповів, що з ним було.
Дідич вислухав Максима і пішов до палацу. Його мучило бажання розбагатіти ще більше. Зліпив під карнизом ластів'яче гніздо і почав загулювати пташок. І якось так сталося, що дві ластівки дали себе загулити: залетіли в те гніздо, нанесли яєчка й сіли висиджувати їх. Як ластів’ята вивелися й трохи підросли, дідич почав визирати змія. Але змій не приходив. Це дуже злило дідича: пташки от-от вилетять, тоді їх не зловиш!
Одного разу він приклав драбину, виліз до гнізда. Сам за змія побив ластів’ят, а одному з них поранив ніжку. Забрав ту пташку до палацу, дозирав ціле літо. А восени випустив, аби собі летіла у вирій.
Минули осінь і зима. Настала весна. З теплих країв вернулися пташки. До вікна палацу підлетіла ластівка.
Дідич вибіг надвір і спитав її:
— Який подарунок ти принесла мені, ластівочко?
Вона дала три зеренця і прощебетала:
— Посієш перед дверима, під вікном і коло криниці.
— Дякую тобі, пташечко. Тепер я стану багатшим від самого цісаря!
Дідичеві виросли так само три величезні гарбузи.
Узяв барду, вдарив по одному і розрізав на дві половини. А звідти несподівано вилетіла хмара сарани. Кинулася на його лани і з’їла все, що там росло.
Розтяв другий гарбуз. Звідти вибухнув вогонь. Спочатку загорівся дідичів палац, а потім весь маєток.
Третього гарбуза не встигли і розрізати. Люди кажуть, що в ньому є кублище гадюк, які вилізуть тоді, коли дідич вернеться й захоче знову панувати.
А Максим ще довго жив і не журився.
ХЛІБ І ЗОЛОТО Соціально-побутові казки
МУДРА ДІВЧИНА
Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже:
— Потроху відробиш мені за неї.
Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому ба гачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові-
— Віддай мені корову назад!
Той каже:
— Брате! Я ж тобі за неї відробив!
— Що ти там відробив, — як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!
Бідному жалко стало своєї праці, не схотів віддати. Пішли вони позиватися до пана.
Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні,— то він і каже їм:
— Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.
— Кажіть, пане!
— Слухайте: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете, скажете.
Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі.
— От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш над панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші? Ге, моя корова буде!
Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:
— Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?
— Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно й є.
— А яка ж загадка, тату? — Маруся питав.
— Та така: що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?
— Е, тату, ситніш над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
— Чи ба? — каже батько. — Адже й справді такі Так же я й панові казатиму.
Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:
— Ану, відгадали?
— Відгадали, пане, — кажуть обидва.
От багатій зараз виступає, щоб собі попереду поспішитись, та й каже:
— Ситніш, пане, над усе — ваші кабани, а прудкіш над усе — ваші хорти, а миліш над усе — гроші!
— Е, брешеш, брешеш! — каже пан.
Тоді до вбогого:
— Ану, ти!
— Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.
— Правда, правда! — каже пан. — Ну, а прудкіш що?