Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
Євшан постійно говорить про «слабість» молодих українських поетів і в пошуках «сильного» зразка доходить до захоплення Кіплінґом. Він констатує і розуміє імперіалістичний пафос поезії й оповідань Кіплінґа, його расизм, зневагу до інших, окрім англійської, націй. Водночас Євшан безмежно зачарований його силою й демонстрованою можливістю своєрідної втечі від сучасності: «З Кіплінґом виходимо з блудного колеса сучасної літератури. …Лишаємо тут позаду усю тісну, душну атмосферу, яка в цілому ряді сучасних творів пригнічує нас. Можемо випрямитися на увесь зріст. Ніяких тут поплутаних проблем етики і філософії, які мучать артиста, ніяких образів людської нужди, які затроювали би щастя людей. Від усіх тих проклятих питань увільняється Кіплінґ, протиставляючи свою сильну, податну індивідуальність, свою невичерпну, бойову енергію»[285].
Уже з цієї загальної панорами ніцшеанських мотивів очевидно, якою мірою амбівалентний і непослідовний дискурс Євшана. В ньому оптимізм сили й творення сильної нації, вольової культури поєднується з кіркеґорівським песимізмом (між іншим, саме Євшан перекладає невелике оповідання Кіркеґора для «Української хати» й неодноразово згадує цього філософа, зокрема в статті про Сковороду[286]), його впевненістю в існуванні майже іманентного розладу особи з життям. Ще гостріше ця амбівалентність виявляється в Євшановому розумінні сучасності.
Євшан між сучасністю й модерністю
Загострене сприйняття сучасності, «нашої епохи» в її відмінності від старого, попереднього, минулого часу — основа будь-якого модерного дискурсу. Саме така постановка проблеми вирізняла журнал «Українська хата» на тлі культурницької періодики 1910-х років.
Тема сучасності й епохи, яку відображає або не відображає літературна творчість, і, відповідно, тема нового покоління письменників у його боротьбі з попереднім поколінням «батьків» стали визначальними для Євшана. Це так само ніцшевська тема. Вся творчість Ніцше пронизана відчуттям глибокого конфлікту між старим і новим. Модернізм у цьому сенсі відбивав певну нову якість українського культурного життя, нову епоху, для якої старі стилі письма виявилися неадекватними.
Питання про те, як Євшан розумів і визначав сучасність, таким чином, стає центральним у нашій темі. Хоча саме тут Євшан найбільш суперечливий. Проповідуючи сучасність, він її приймає з застереженнями. Вимагаючи від авторів відображати її і тільки її, він сам лякається деяких її відображень, тобто певних аспектів уже існуючого літературного модернізму.
Статтю «Проблеми творчості» Євшан починає з монологу сучасної людини, який, у свою чергу, починається з риторичного запитання: «Як рятуватися серед сучасного життя? Перед його злобою, перед тим, що воно висмоктує з наших грудей все гарне, все дитяче, всю віру і свіжість душі, а кидає нас на поталу зневіри?»[287]
«…Сучасну людину дійсність мучить, вона в ній стражде…» — пише далі Євшан. І він же у десятках статей вимагає від авторів відбивати сучасність і виявляти до неї чутливість.
Про відношення мистецтва (окремих авторів, окремих творів) до сучасності йдеться майже у всіх статтях Євшана теоретичного й критичного плану, в усіх написаних ним річних літературних оглядах за 1908, 1910, 1911, 1912 та 1913 pp., буквально в усіх рецензіях на твори окремих авторів, як і в статтях про Шевченка.
Для Євшана розуміння письменником сучасності, співзвучність із сучасністю стає критерієм мистецтва. Тому він пише, зокрема, про Нечуя-Левицького: «Нечуй-Левицький не розуміє, не хоче розуміти і не терпить того всього, що зроблено по нім, себто по його ґенерації, одним словом, не розуміє змісту сучасного українського культурного життя. Він ним і не жиє, як показують його твори, свіжо видані, він бореться з ним»[288].
285
Євшан М. Редіярд Кіплінґ // ЛНВ. — 1910. — Т. 52, кн. 11. — С. 283.
286
Євшан М. Літературні замітки. Андрій Товкачевський. Г. С. Сковорода. — В-во «Життя й мистецтво». — Київ, 1913 // Українська хата. — 1914. — Кн. 2. — С. 147.
287
Євшан М. Проблеми творчості. — С. 24.
288
Євшан М. Наш літературний баланс за 1912 рік // ЛНВ. — 1913. — Т. 61, кн. 1. — С. 164.