Коли сонце було богом

Ехнатон дуже любив мистецтво й охоче підтримував молодих митців, яких звідусіль збирав до своєї нової столиці. Так само, як у релігії, в єгипетському мистецтві повіяли свіжі вітри. Основою нових течій була тут опозиція щодо фіванських жерців. Досі скульптура й малярство підлягали суворим законам церковного ритуалу, котрі дозволяли художникам зображати фараонів як застиглі постаті, сповнені божественної величі.

Молоді митці порвали з цією традицією, в їхніх творах відчувалося прагнення до правди та благородної простоти. Ехнатон підтримував нову, реалістичну течію в мистецтві й не забороняв художникам зображати себе, фараона, таким, яким вони його бачили. Ця терпимість сягнула так далеко, що він дозволив малювати себе не тільки як людину з плоті й крові, а навіть правдиво передавати свою некрасиву зовнішність: з великою головою, випнутим животом і рахітичними ногами.

Малюнки, які раніше були досить умовними, тепер набирають життєвих барв. Жоден з фараонів, які правили доти, не згодився б, щоб його зображали як звичайного смертного, без німба божественної величі. Ехнатон же зовсім не заперечував проти цього, у йоґЬ ставленні до мистецтва особливо яскраво виявляється глибочінь і сміливість революційних заходів. Найкраще свідчать про це фрески, які показують інтимне родинне життя фараона, його дружини й дочок. Ми бачимо тут, наприклад, як Ехнатон пестить і цілує в уста дружину, а біля його ніг граються маленькі дівчатка.

В скельних гробницях поблизу «Міста сонячного обрію» археологи знайшли на стінах чимало малюнків, що дають уявлення про спосіб життя царської родини.

На одній фресці художник намалював, як вводили в сан первосвященика нової релігії Меріра. Ми бачимо тут царя, його дружину Нефертіті й дочок; спершись на поруччя балкона, вони дивляться на людей, що зібралися біля палацу. Картина святкова, весела й дуже барвиста. На парапеті лежать подушки найрізноманітніших кольорів, а з колон палацу звисають, гойдаючись під подихом вітру, гірлянди квітів лотосу й різнобарвні стрічки. Двірцеві слуги тримають на довгих древках опахала із страусових пер, пофарбованих у пурпурний та блакитний кольори. Жрець стоїть навколішки, а цар витягнув руку й звертається до нього, даючи йому велику владу.

А ось інший малюнок — Ехнатон вирушає в храм сонця. Картина сповнена життя, руху й чарівності. Сонце хилиться до заходу; в його світлі фараон мчить у позолоченій колісниці вулицею міста, тримаючи в руці віжки й поганяючи батогом баских коней, прикрашених страусовими перами. Услід мчить на власній колісниці Цариця Нефертіті, а за нею ще багато повозів, на яких їдуть царські дочки й придворні сановники. Поряд з колісницями біжать солдати, озброєні щитами, списами, сокирами, луками й палицями. Поміж ними бачимо бородатих азіатів із Сірії, негрів з Нубії і довговолосих лівійців. Городяни вибігають з будинків, щоб подивитися на царський почет. Фараон саме під’їжджає до входу в храм. Його ждуть там, стоячи навколішках, жерці, дівчата весело танцюють, вибиваючи ритм на тамбуринах.