Коли сонце було богом

Новий рік у єгиптян починався з тієї хвилини, коли Ніл розливався одночасно зі сходом Сонця і зорі Сіріуса. Астрономи й математики вирахували, що таке явище припадало на початок календарного року влітку 4339, 2773 і 1317 років до нашої ери.

Проблема полягала в тому, щоб встановити, яке з цих трьох чисел є дата виникнення єгипетського календаря, і тим самим визначити приблизний час панування другої династії фараонів. 1317 рік довелось одразу ж відкинути як дуже пізній, зате з приводу двох перших дат точилася суперечка. Вони і є ота «довга та коротка хронологія», про яку ми вже згадували.

І тепер ще є дослідники, які наполегливо боронять погляд, що єгипетський календар виник 4339 року, але більшість учених вважає за безперечну дату його виникнення рік 2773. Ці вчені посилаються головним чином на археологічні знахідки з-над Нілу, які свідчать, що в п’ятому тисячолітті до нашої ери культурний розвиток єгипетського суспільства був ще надто низький, щоб єгиптяни могли створити сонячний календар. Виходячи з цього, єгиптологія визначила, що початок панування першої династії і об’єднання єгипетської держави припадає на 2900 рік.

Своїми природними умовами Єгипет дуже схожий на Месопотамію. Завдяки щорічним поводям цей край з найдавніших часів був надзвичайно багатою оазою серед безмежної пустелі. Археологічні розкопки показали, що вже за кам’яного віку там було багато великих селищ хліборобів, рибалок, мисливців і скотарів.

Геродот назвав Єгипет «дарунком ріки». Тропічні дощі, які випадають в Абіссінських горах, переповнюють водою Ніл, ріка виходить з берегів, і вся навколишня місцевість на три місяці — серпень, вересень та жовтень — стає суцільним озером. Потім води Нілу відходять назад у своє річище, залишаючи по собі чорний мул — чудовий грунт. Ось чому єгиптяни назвали свій край khemit, тобто «чорна земля».

Проте долина Нілу не скрізь була рівнинна. Траплялися тут і хвилясті підвищення, пагорки, до яких вода річки не доходила. Часто літо бувало посушливе, і тоді вода піднімалася так мало, що не могла рознести по всіх полях конче потрібного для хліборобства чорнозему. Тому з давніх-давен дбайливі єгипетські хлібороби порізали долину густою мережею каналів, регулювали зрошення за допомогою черпаків та гребель, а на випадок посухи зберігали воду в штучних озерах і водозборах.

Верхів’я Нілу вчені відкрили тільки в другій половині XIX століття. В горішній течії річка складається з двох рукавів: Білого Нілу, який витікає з озер Центральної Африки, та Голубого Нілу, що бере свій початок у горах Абіссінії. В районі теперішнього Хартума вони зливаються, утворюючи ріку, другу в світі за своєю величиною: довжина її од верхів’я до гирла становить близько 6 400 кілометрів.