Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
— Та й я ж старша за тебе, — раптом зауважила вона, розплющивши очі, і глянула на нього. — Аж на три роки.
— Заспокойся. Ти ще дитина, а досвідом я старіший за тебе на сорок років! — відказав Мартін.
Насправді вони обоє були діти, закохані діти, і, як ті діти, наївно й невміло висловлювали свої почуття, — попри всю її університетську освіту і вчений ступінь, попри всі його філософські студії і суворий життєвий досвід.
Сяйво дня меркло, а вони сиділи й розмовляли, як розмовляють усі закохані, зачудовані чарами кохання і примхливою долею, що так дивно з’єднала їх, певні, що кохають одне одного так, як ніхто нікого не кохав. І без кінця-краю згадували вони свою першу зустріч, марно силкуючись поновити в пам’яті все, що тоді думали й відчували.
Густі хмари на обрії заховали сонце, і крайнебо зайнялося рожевим світлом. Усе навколо потонуло в тому теплому одсвіті, і Рут заспівала «Прощавай щасливий дню!». Вона співала зовсім тихенько, поклавши голову йому на плече, руками стиснувши йому руки, і кожен з них відчував на долоні серце другого.
Навіть якби місіс Морз бракувало материнської чутливості, вона й тоді одразу про все б догадалася, тільки глянувши Рут на обличчя, коли та повернулась додому. Рум’янець, що заливав їй щоки, був красномовніший за будь-які слова, а ще красномовніші були її великі блискучі очі, в яких світилося несказанне щастя.
— Що сталося? — спитала місіс Морз, зачекавши, поки Рут ляже в постіль.
— Ти вже знаєш? — мовила Рут тремтячим голосом.
Замість відповіді, мати обняла її і ніжно погладила по
волоссю.
— Він нічого не сказав! — вигукнула Рут. — Я не хотіла цього і нізащо не дозволила б йому говорити… але він нічого не сказав.
— Ну, як він нічого не сказав, то нічого й не трапилося?
— Ні, таки трапилося.
— Ради бога, доню, що за нісенітниця? — місіс Морз була вражена. — Що ж таке могло статися?
Рут здивовано глянула на матір.
— А я думала, ти вже знаєш. Ми з Мартіном заручилися.
Місіс Морз засміялась прикро і недовірливо.
— Але він нічого не сказав, — вела далі Рут. — Він просто кохає мене, та й усе. Я була так само вражена, як і ти. Він не промовив ні слова. Вігі просто обняв мене, і я… я не знаю, що зі мною зайшло. Він поцілував мене, а я його. Я не могла зробити інакше. Я мусила. І тоді я зрозуміла, що кохаю його.
Вона спинилася, чекаючи материного поцілунку на благословення, але та сиділа холодна й мовчазна.
— Я розумію, що це жахливо, — знову почала Рут засмученим голосом. — І я не знаю, чи зможеш ти мені простити. Але що я могла зробити? До тієї хвилини я й гадки не мала, що кохаю його. Ти вже сама скажи татові.
— Чи не краще буде зовсім цього не казати? Я сама поговорю з Мартіном Іденом і поясню йому все. Він, звичайно, зрозуміє і звільнить тебе від слова.
— Ні, ні! — вигукнула Рут. — Я не хочу, щоб він звільняв мене. Я кохаю його, а кохати так любо. Ми з ним одружимося, звичайно, коли ви дасте згоду.
— Ми з твоїм батьком маємо трохи інші плани. Але ж пі! Не подумай, що ми збираємося тобі когось нав’язати. Ми просто хотіли б, щоб ти вийшла заміж за людину з нашого кола, за справжнього джентльмена, всіма шанованого, якого сама вибереш і полюбиш.
— Але ж я вже люблю Мартіна, — жалісно протестувала Рут.
— Ми зовсім не хочемо впливати на твій вибір. Проте ти наша дочка, і ми не можемо спокійно дозволити тобі вийти заміж за такого чоловіка. На всю твою чистоту й ніжність цей чоловік не зможе відповісти нічим, крім вульгарності й невихованості. Він ніяк тобі не пара. Він навіть не зможе забезпечити тебе матеріально. Ми не женемося за багатством, але певний комфорт треба мати, тим-то наша дочка повинна одружитися з чоловіком, що принаймні зможе дати їй цей комфорт, а не з убогим авантюристом, матросом, ковбоєм, контрабандистом, — бог знає, ким вій ще був. До того ж це людина легковажна й безвідповідальна.
Рут мовчала. Вона була згодна з кожним словом матері.
— Він марнує час на свою писанину, гадаючи досягти того, що до спромоги лиш геніям та ще зрідка людям з університетською освітою. Коли чоловік хоче одружитися, він мусить до цього готуватись. А він і не думає про це. Я вже казала, і ти, певно, згодна зі мною, що він чоловік безвідповідальний. Та це й Зрозуміло. Матроси всі такі. Він не міг бути ощадний і поміркований. Розтринькані роки далися взнаки. Звісно, це не його вина, але від того він не стає кращий. А чи подумала ти про його минуле життя, безперечно, безпутне? Чи подумала ти про це, доню? Ти ж знаєш, що таке шлюб.