Заметіль

І тому я тебе не вб’ю. Це мені не потрібно. Це бридко — давити тарганів, я ніколи не любив цього заняття.

Богдан взяв його пальцями за шиворот і повів до виходу.

— Але якщо ти появишся біля мами Віри в радіусі тисячі метрів… я повторюся, бо ти міг мене не зрозуміти… якщо ти підійдеш до цього будинку ближче, ніж на тисячу кроків, я куплю найкращої, найдорожчої отрути на тарганів і дам її тобі, всю до останньої крихти, або вибризкаю тобі в обличчя весь балончик, і ти будеш давитися і кашляти, але я прослідкую, щоб жодна краплинка не пропала даремно.

Богдан жбурнув його до дверей, кинув вслід йому його пальто і витер пальці.

— А тепер повзи, правда не знаю, де ти тепер знайдеш той плінтус, за яким міг би сховатися, і чи захоче ще хтось, щоб в нього вдома жив такий нещасний тарган.

Він допоміг мамі Вірі добратися до дивана, вкрив її покривалом і вколов їй анальгін з дімедролом.

— У мене є квартира. Я зробив там ремонт, купив меблі. Можете здавати її, можете продати, що хочете зробіть з нею.

— А ти повертаєшся сюди? І ми знову будемо разом?

Він посміхнувся крізь сльози.

— Вам треба відпочити.

Здається, він зробив все, що повинен був зробити у цьому житті.

Шкода, що запізно.

Прихопивши аптечку, Богдан пішов до себе в кімнату, у ту саму, де пройшло його дитинство, зачинив за собою двері, виліз на табуретку, прив’язав до карнизу перевернутий догори дном флакон з калієм, встромив у корок голку від крапельниці, зручно сів і перев’язав собі джгутом руку вище ліктя. Другий кінець крапельниці теж закінчувався голкою. Залишилось ввести цю голку у вену. А потім відкрутити затискач, щоб дати можливість рідині з флакона вільно перетекти у його організм.