Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
5. Посилання на необхідність врахування вимог актів цивільного законодавства при вирішенні питання про укладення договору, при виборі контрагентів та визначенні змісту договору є підставою для прийняття актів, в тому числі і підзаконних (якщо таке повноваження надане відповідному державному органові), якими обмежується свобода договору, в тому числі і шляхом прямого припису суб'єктам укладати договори, включати в них певні умови, або заборони, відмовляти в укладенні договору у відповідь на пропозицію укласти договір. Стосовно господарських договорів це посилання конкретизується ч. 3 ст. 179 ГК [31], яка визнає обов'язковим укладення господарських договорів на підставі державного замовлення, якщо воно є обов'язковим для суб'єкта господарювання, а також в інших передбачених законом випадках, коли існує пряма вказівка щодо обов'язковості укладення договорів для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до цього законодавством прямо передбачається чи побічно допускається спонукання суб'єктів до укладення договорів на вимогу іншого (управненого) суб'єкта.
6. Низка правил, що допускають спонукання до укладення договору, встановлена в порядку конкретизації положень ст. 633 ЦК, що стосуються публічних договорів. Див. про це коментар до названої статті.
7. Частина 2 ст. 13 Закону «Про захист економічної конкуренції» [124] визнає зловживанням монопольним положенням часткову чи повну відмову від придбання чи реалізації товару за відсутності альтернативних джерел їх реалізації чи придбання. Змістовно такі дії можуть бути відмовою від укладення договорів з відповідними суб’єктами. Визнання їх названим Законом зловживанням монопольним положенням означає, що подібні дії є порушеннями не тільки публічно-правових норм, а й цивільних прав інших суб'єктів, що дає їм можливість захисту порушеного права шляхом пред'явлення позову про примушення відповідної особи — монополіста до укладення договору. Його обов'язок укласти договір випливає безпосередньо із закону. Порушення цієї вимоги тягне обов'язок відшкодування збитків у подвійному розмірі (ст. 55 Закону «Про захист економічної конкуренції»).
8. Утримання приватизованих квартир здійснюється за рахунок їх власників (п. 1 ст. 10 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» [49]). Тому у випадках, коли власники приватизованих квартир не створили об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (Закон «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» [140]), кожний з них зобов'язаний укладати з власником будинку (балансоутримувачем) договір про участь у витратах на утримання (обслуговування і ремонт) будинку і прибудинкової території (п. 2 Порядку участі в організації і фінансуванні приватизованих житлових будинків їх колишніх власників [242]). При ухиленні власників квартир від укладення таких договорів вони можуть бути примушені до цього. Ці правила повинні за аналогією застосовуватися і до власників нежилих приміщень, оскільки із Закону «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги і утримання прибудинкових територій» [102] випливають відповідні обов'язки і відповідальність власників нежитлових приміщень. У свою чергу і ці організації (власники будинків), хоча би вони і не належали до категорії комунальних (за термінологією, яка використовується в Законі «Про приватизацію державного житлового фонду»), у силу обов'язку здійснювати обслуговування і ремонт приватизованого житла (ч. 4 ст. 10 названого Закону) чи в силу публічного характеру таких договорів можуть бути примушені до укладення відповідних договорів із власниками квартир.
9. Можливе примушення до укладення договору оренди державного і комунального майна. У ч. 8 ст. 9 Закону «Про оренду державного та комунального майна» [68] прямо зазначається, що у разі відмови від укладення договору оренди, а також у разі неодержання відповіді у встановлений термін (цей термін установлений ч. 4 ст. 9 названого Закону) заінтересовані особи мають право звернутися до суду за захистом своїх інтересів. При цьому Вищий арбітражний суд виходив з того, що ч. 4 ст. 9 Закону «Про оренду державного та комунального майна» встановлює вичерпний перелік підстав, наявність яких дає право на відмову в переданні в оренду об'єктів державної чи комунальної власності, тому відмова в укладенні договору чи неодержання відповіді у встановлений термін дають особі, право якої в такий спосіб порушено, підставу для пред'явлення позову про примушення потенційного орендодавця до укладення договору оренди.