Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
— Пішли разом, дорогенька!
На манежі вже давно стоїть стіл. А на ньому — дубова дошка, схожа на сволок. Іван бере зі стола великий цвях, показує його глядачам і раптом долонею вбиває в дошку. Уніформісти пробують забрати дошку. Вона не відривається, бо пришита до стола. Іван зубами вириває цвях, і дошка відлітає на манеж. Зал плескає, гримить.
— Мамонтові зуби!
— Си-ла! Си-ла!
Іван стоїть. Чекає, аби віднести з арени артистів. Чомусь не приходять. Де ж Ружена? Що ж би то сталося?
Підбігає Грозні. Шепче Івану на вухо:
— Там якийсь хоче з вами поборотися.
— За кулісами чи тут?
— Де ви хочете, каже.
— Най іде сюди! І Ружені скажіть, аби дивилася!..
— Вона каже, що не боїться за вас.
«Ото добре, що вірить мені, що має надію на мою силу». Іван поправив широкий ремінь. На манеж ступав широкоплечий заводця-головач, що держав перед собою руки, як розсохи.
— Міт-тер-шмідт! — супроводжують німці свого фаворита.
Привіталися-познайомилися. Міттершмідт скинув плащ. Голодним вовком глипнув на Івана. Схопив його за руку. Іван сіпнув собою і відкинув суперника поза себе. Відрахував до трьох, як учив Нейман. Придавив Міттершмідта до себе і перекинув через голову.
Зал закректав, закихкав і затих.
Тільки тепер німці переконалися, що є ще сильніші за їхнього борця. Та гордість не давала примиритися з цим. Німецька пиха здавила мовчанням глядачів у Нейкельні…
Іван, усміхаючись, приймає від дівчат квіти і передає Ружені.
Міттершмідт, очунявши, просить Івана поборотися ще раз.
— Нема часу, гер Міттершмідт. Вже пізно. Приходьте завтра на тренування. Позмагаємося, а чого би ні? Лише добре пофриштикуйте![88]
Примха королеви, або Боксер мимоволі
Пані Герцфертовова вирішила, аби молодята провели свій медовий місяць десь за межами Чехословаччини. Саме на цей час припадають гастролі в Англії. Ружена вже поїде туди втретє. Вона стільки наговорила своєму чоловіку про Лондон, що Івану справді почали привиджатися якісь старі вулиці, Олівер Твіст, крамниця з різними допотопними речами і море, на якому плаває, мов корито, острів Великобританії.
…Поїзд наближався до лондонського вокзалу Паддінгтон. Великий натовп зустрічаючих колисався, рябів, гомонів, як сільське торговище.
Міста, як і люди. У кожного свій характер, свої манери, своя зовнішність, свої слабкості і сила. Лондон не переплутаєш з Берліном, хоча б тому, що тут є отой замок Тауер — старий, як Синяк. Та й люди не такі… Гей, якби увидіти короля! Кажуть, ніби він сидить на троні, айбо не править. Сидить, кажуть, у тому Букінгемському палаці, як чучало, та смачні вина попиває, жінкою своєю милується. Як у казці, та й готово. Без його ока, певне, будувалися ці вулиці та квартали. Будинки як близнята, як вагончики на трамваї. А ще кажуть, що Лондон хотіли зробити столицею світу. Як маєш гроші та голову на плечах, то її можна збудувати і в нас, на пустирі.
Що не кажіть, а в Лондоні повітря ліпше, як у Берліні. Бо тут парків мають багато. І море дише майже так свіжо, як Боржава. Острів, мов корито. Стоїть посеред моря…
— Я думав, що Лондон не такий.
— Яким же ти уявляв його?
— Величезне похмуре місто, з високими будовами, з трубами заводів, фабрик.
— Того ти не побачиш, Іванку. Тут у центрі міста, бачиш — бульвари, парки, квітники… Красиво, правда?
— І людей менше, як у нас.
— Сьогодні ми маємо неділю! Що ж би ти хотів? Лондонці моляться. Не так, як ми, безвірці, бродимо по місту. Магазини і ресторани, театри, концертні зали в Англії в такий день всі зачинені. Чудні оті англійці.
— Гей, чи не чудні. Ти зо мною виділа Чарлі Чапліна у кінові? Сміхотворець та й готово! Такого й люди люблять.
Обоє засміялися та пішли далі, перезираючись.
— Англійці взагалі сміхотворці. Десь триста років тому уряд заборонив показувати людям будь-які видовиська. Потому з’явилося на світ кіно. Як тільки закінчується ранкове богослужіння, англійці поспішають у кінотеатри. На них той закон не впливає, бо виданий ще тоді, коли й електрики не було…
Пані Герцфертовова знала вже, що англійці стримано нагороджують оплесками навіть тоді, коли вистава їм подобається. Принаймні, вони не видають захоплення зовні.
І ось — по залу прокотилося перше «браво».
Власниця цирку стояла зачарована: «Зачекайте, зачекайте, ви ще побачите, що витворятиме для вас мій витязь!».
Шквал оплесків супроводжував кожний номер. Зал гримів. Сміх перекочувався хвилями, коли на арену виходив Амброзі Грозні. Лондонці шаленіли, коли акробати-канатоходці Зденек Мірка з Руженою Зікловою робили свої повітряні сальто, чи коли жокей Сватопулк Ганзелка вистрибував на своїх неосідланих коників.