Козацький оберіг
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-966-97344-2-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Козацький оберіг». Краткое содержание книги:
Обличчя сліпого було скривавлене, він ледь стояв на ногах, притискаючи до себе кобзу.
— Сьогодні ввечері його зловили біля садиби мої люди, які слідкували за ним, — сказав Чалма-бек, — розумієш, що й він загине разом із твоїм сином, якщо ти не погодишся.
Майстер Богдан опустив голову. Запала довга мовчанка. Розгублений і переляканий Данько не зводив очей зі свого батька. Нарешті той підняв голову й тихо промовив:
— Я згоден, але спочатку мені треба відновити сили.
Данька й Орисю стражники відвели до темного кам’яного каземату й зачинили двері. Як тільки темрява обступила їх, Данько відчув, що сили остаточно залишили його. Він сів на підлогу, прихилившись спиною до стіни. Орися сіла біля нього, схопила руками за лікоть і запитала тремтячим голосом:
— Даньку, нас вб’ють?
У хлопця стиснулося серце.
— Не бійся, поспи, а завтра ми обов’язково врятуємось.
Дівчинка довірливо поклала голову на його руку, шмигонула кирпатеньким носом і заснула. Данько втомлено заплющив очі й відчув, що й сам поступово провалюється у глибоку безодню сну.
Коли їх розбудили й вивели з підвалу, надворі вже вечоріло. Сонце сідало за обрій, освітлюючи все червоним. Тіні на подвір’ї садиби покривали все якимось потойбічним присмерком.
Воїни Чалми-бека виструнчилися на стінах, тримаючи в руках палаючі смолоскипи. Сам бек сидів перед дверима палацу, повільно перебираючи в руках чотки з криваво-червоних рубінів. Посеред двору на килимі лежало три злитки срібла. Біля килима кремезний чоловік із оголеним торсом повільно роздмухував міхами полум’я у глиняній ковальській печі. Поруч чорніло велике ковадло, на яке спирався залізний молот.
Данько стояв, міцно тримаючи за руку Орисю. Уважно оглянувши подвір’я, він побачив Будника. Той стояв, безпорадно тримаючи в руках ціпок. Він щось нечутно промовляв, ледь рухаючи ротом. Данько хотів звернутися до нього, але щось йому заважало. Можливо, відчуття власної провини, а можливо, думка про те, що у своєму житті кожна людина доходить до тієї межі, коли залишається покладатися тільки на власні сили.
Обличчя людоловів Чалми-бека нерухомо застигли. Усі вони були при зброї. Данько нарахував не менше двадцяти людоловів, а скільки знаходилося далі, за рогом будинку, він навіть уявити не міг.
Було надзвичайно тихо, тільки під тінню кипарисів хлюпали хвостами в басейні потворні істоти. Зі стайні, що знаходилася біля палацу, доносилося тривожне іржання і хропіння схарапуджених коней.
— Ну що, — промовив Чалма-бек, — час настав.
Відразу після його слів два стражники вивели на подвір’я майстра Богдана. Данько ледь зміг впізнати його — обличчя коваля вже не було таким блідим, здавалося, сили почали повертатися до нього. Тепер майстер Богдан здавався не немічним дідом, а повним сил чоловіком. Він ішов рівною ходою й дихав без хрипу, жадібно вбираючи у груди вечірнє повітря. Але на його руках ще були кайдани.
Чалма-бек зиркнув на нього й витягнув Печать Зберігачів з-за широкого поясу.
— Ти вирішив, Богдане? — запитав він і повів плечем. Стражники, які ловили поглядами кожен його рух, схопили Данька, Орисю й кобзаря, приставивши до їх горлянок леза ятаганів.
Жорстка долоня вчепилася в чуприну Данька й відігнула назад його голову. Біля своєї горлянки він відчув крижане лезо. Орися, яка все не випускала його руки, заборсалася, її крик перервався.
Данько стояв, трохи схиливши коліна, не в змозі ні поворухнутись, ні навіть закричати.
«Батько, батько,» — тільки й билася в голові одна думка, і здавалося, серце калатало в цьому відчайдушному ритмі.
Коваль Богдан повільно підійшов до ковадла й узяв до рук молот. Він увібрав у груди повітря, і звів погляд до неба. Коваль прикрив очі. Здавалося, відчуття тяжкого молоту, гарячий дух полум’я, рипіння шкіряних міхів повільно пробуджують давно забуті спогади.
— Ну що, майстре, визначився? — голос Чалми-бека був насмішкуватий. Бек навіть не дивився на коваля Богдана, він відклав чотки й витягнув зі свого шкіряного капшука Печать Зберігачів, підняв її і почав розглядати при світлі криваво-багряного сонячного світла.