Несказане

— Не завжди, мабуть.

— Ніколи раніше не бачив китайців із блакитними очима.

Зблизька їй було видно сузір’я веснянок на Джековій щоці — вони геть вилиняли, але все одно залишилися помітними. Так само, як колись давно її брат, Лідія порахувала веснянки: їх було дев’ять.

— Знаєш, що ти єдина не біла дівчина в школі?

— Справді? Я про це не думала.

То була брехня. Навіть з блакитними очима вона не могла вдавати із себе одну з натовпу.

— Закладаюся, що ти й Нат — єдині китайці в усьому Мідлвуді.

— Напевне, так.

Джек відкинувся на спинку свого сидіння й потер подряпину на кермі. По нетривалій мовчанці запитав знову:

— І як воно?

— Що? — Лідія лукавила.

Інколи ти практично забуваєш, що не схожа на інших. У «домашній кімнаті» школи, в аптеці або в супермаркеті ти слухаєш ранкові оголошення, заправляєш рулон плівки, вибираєш коробку яєць і почуваєшся так само, як усі люди в натовпі. Часом взагалі про це не думаєш. А тоді помічаєш, що на тебе дивиться дівчина з іншого боку проходу, дивиться фармацевт, дивиться касир, і ти бачиш своє відображення в їхніх поглядах: не така. Ловиш погляди, мов гачки, що вчіплюються в тебе. Щоразу, коли бачиш себе збоку, так, як бачать усі ці люди, знову все пригадуєш. Це було на значку в «Пекін-експрес» — персонаж з мультика, чоловік у крисатому солом’яному капелюсі, з очима-щілинками, випнутим переднім зубом і з паличками для їжі. Це показують хлопчаки на дитячому майданчику, пальцями розтягуючи очі: «Китаєць, японець — подивися на них». І старші хлопці бурмочуть: «Чінґ-чонґ-чінґ-чонґ-чінґ», коли проминають тебе на вулиці, але це звучить так голосно, щоб ти могла почути. Ти помічаєш це, коли офіціантки, полісмени, водії автобусів говорять із тобою повільніше, ніж з іншими, добирають якомога простіші слова, ніби ти можеш не зрозуміти. Це помітно на фото — лише в тебе чорне волосся, і здається, що тебе звідкілясь вирізали й вставили сюди. Ти думаєш: «Стоп, а що вона тут робить?». А потім пригадуєш: «Вона — це ти». Опус­каєш голову й думаєш про школу, про космос або про майбутнє, намагаючись забути про це. І забуваєш до того часу, поки тобі вкотре не нагадають.