Несказане

— Лідді, це нагадало мені, що в суботу я можу допомогти тобі опрацювати нотатки, якщо захочеш.

Батько сказав:

— Я вже давно не бачив Карен. Може, вам двом якось сходити в кіно? Я вас відвезу.

Але голова Ната на іншому кінці столу сіпнулася, мовби Лідія дістала рушницю. Вона ж посміхнулася своїй тарілці. І якраз тоді вирішила, що вони з Джеком неодмінно потоваришують.

Спочатку це здавалося неможливим. Джек не приходив на уроки майже тиждень, і Лідія кілька днів після школи вешталася довкола його авта, поки не зіткнулася з ним обличчям до обличчя. Першого дня він вийшов у супроводі білявки з передостаннього класу, якої Лідія не знала, тому пірнула за кущ і спостерігала крізь гілки. Джек заклав руку дівчині в кишеню, тоді забрався їй під пальто, й коли вона вдала ображену та відштовхнула його, схопив її, поклав собі на плече, погрожуючи вкинути в замет, а вона верещала, хихотіла й била його кулачками по спині. Потім Джек поставив її та відчинив двері «Жука», білявка залізла всередину, й вони поїхали. Лідія дивилася на клуби диму й знала, що назад вони не повернуться. Наступного дня Джек взагалі не з’явився, і Лідія зрештою попленталася додому. Снігу випало ледь не по коліна; зима видалася морозна. За сотні кілометрів на північ замерзло озеро Ері; Буффало завалило снігом до самих дахів і ліній електропередач. Нат, який уперше за весь час, що міг пригадати, дорогою зі школи сидів в автобусі сам, допитувався вдома: «Що з тобою сталося?». Та Лідія мовчки протупала до себе нагору.

На третій день Джек вийшов зі школи сам, і Лідія глибоко вдихнула та побігла до узбіччя. На Джеку, як завжди, не було ні пальта, ні рукавичок. Двома почервонілими пальцями він тримав сигарету.

— Можеш підкинути мене додому? — спитала вона.

— Міс Лі, — Джек ногою збив з передньої шини грудочку снігу, — хіба вам не вистачило місця в автобусі?

Вона знизала плечима, міцніше затягла шарф.

— Я спізнилася.

— Я не їду прямо додому.

— Мені все одно. Йти пішки надто холодно.

Джек застромив руку в задню кишеню, щоб дістати ключі, й підняв одну брову.

— Ти впевнена, що твій брат хоче, щоб ти проводила час із таким хлопцем, як я?

— Він мені не охоронець. — Вийшло голосніше, ніж вона хотіла, й Джек засміявся, випустив хмарку диму та поліз на сидіння водія. Щоки в Лідії так горіли, що вона ледь не розвернулася назад, але він нахилився й підняв ручку з боку пасажирського сидіння.

Тепер, коли Лідія опинилася в авто, вона не знала, що сказати. Джек запустив двигун, увімкнув передачу, й на панелі приладів ожили великий спідометр та покажчик рівня бензину. Інших приладів не було. Лідія подумала про авто батьків: усі індикатори й сигнальні вогники, які попереджають, що бензину замало, що перегрівається двигун, що ти не вим­кнув ручне гальмо або не зачинив дверей, багажника чи капота. Вони тобі не довіряють. Їм треба постійно перевіряти, нагадувати, що слід робити, а чого не слід.