Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
— Будь ласка, пане бароне, вікно!
Окружний начальник відчинив вікно, і веселий травневий гомін враз увірвався до кімнати. Стало чутно шелестіння дерев, лагідний подих вітерцю, пихате дзижчання сяйливих іспанських мух і спів жайворонків у безмежній блакитній височіні. Канарка пурхнула за вікно, але тільки аби показати, що вона ще не забулася літати. Бо за кілька секунд знову залетіла до кімнати, сіла на підвіконні й заспівала удвічі дужче. Світ був веселий зсередини і зокола. І Жак перехилився за край постелі й завмер, дослухаючись; краплинки поту блищали в нього на міцному чолі, а тонкі губи повільно розтулилися. Спершу він тільки мовчки всміхався. Тоді примружив очі, його худорляві, розчервонілі щоки зібгалися в зморшки під самісінькими вилицями, — тепер він мав вигляд старого шельми, — і тоненьке хихотіння вихопилося йому з горлянки. Він сміявся; він сміявся без упину; стиха трусилися подушки й навіть ціле ліжко злегенька рипіло. Окружний начальник і собі всміхнувся. Еге ж, смерть підступала до старого Жака, як весела дівчина навесні, і Жак розтулив старого рота і показав їй свої нечисленні жовті зуби. Він підвів руку, вказав на вікно і, все хихочучи, похитав головою:
— Гарний день сьогодні! — зауважив окружний начальник.
— Та он же він, он же він! — сказав Жак. — На білому коні, й сам весь у білому, чого ж він їде так поволі? Дивись, дивись, як він помаленьку їде! Слава Ісусові! Слава Ісусові! Чи не під’їхали б ви ближче? Під’їдьте ж бо! Під’їдьте ж бо! Гарно сьогодні, правда ж? — Він сховав руку, звів очі на окружного начальника й сказав: — Як же й поволі він їде! Це тому, що він з того світу! Він давно вже помер і відвик їздити тутешнім бруком. Еге! Колись! Пригадуєш, який він тоді був? Хотів би я поглянути на портрет. Чи справді він тепер так змінився? Принеси сюди портрета, будь ласкавий, принеси його сюди! Будь ласка, пане бароне!
Окружний начальник відразу збагнув, що йдеться про портрет героя Сольферіно. Він слухняно вийшов з кімнати старого. Він навіть переступав зразу по два східці, сходячи нагору, а там швидко зайшов до кабінету, став на стілець і здійняв портрет героя Сольферіно з гака. Малювання трохи припало пилом, окружний начальник подмухав на нього й провів по ньому хустинкою, якою перед тим витирав чоло вмирущому. Пан фон Тротта й досі ще всміхався. Він був веселий. Давно вже він не був веселий. З великим портретом під пахвою він квапливо перетнув подвір’я і підійшов до Жакового ліжка. Жак довго дивився на портрет, випростав указівного пальця, поводив ним по образі героя Сольферіно й сказав:
— Подерж його на сонці!
Окружний начальник послухався. Він потримав портрета у смузі сонячного проміння в ногах ліжка. Жак трохи підвівся й сказав:
— Так, достеменно такий він і був! — І знов опустився на подушки.
Окружний начальник поставив портрета на стіл поруч образу Матері Божої і вернувся до ліжка.
— Тепер пора й туди! — сказав Жак усміхаючись і показав на стелю.
— Ще встигнеш! — відповів окружний начальник.
— Ні, ні! — сказав Жак і засміявся дуже прояснено. — Я чимало пожив. Тепер — туди! Поглянь лиш, скільки це вже мені?
— Де поглянути?
— Отам під сподом! — відповів Жак і показав на постіль.
З-під споду на ліжку була прилаштована скринька. Окружний начальник відсунув її і побачив старанно перев'язаний шнурком пакуночок рудого паперу, а поряд — круглу бляшану коробку з барвистою, але збляклою вже покришкою, де зображена була пастушка в білій перуці, й пригадав, що такі бляшанки з цукерками він у дитинстві часто бачив під різдвяними ялинками своїх шкільних товаришів.
— Там — книжечка! — сказав Жак.
То була Жакова солдатська книжка. Окружний начальник начепив окуляри й прочитав:
— «Франц Ксавер Йозеф Кроміхль». Це твоя книжечка? — спитав пан фон Тротта.
— Авжеж!
— То ти звешся Франц Ксавер Йозеф?
— Тепер уже так і зватимуть!
— Чого ж тебе звали Жаком?
— Це він звелів.
— Так, — мовив пан фон Тротта і прочитав рік народження. — То це тобі в серпні буде вісімдесят два!
— А сьогодні ж у нас що?
— Дев’ятнадцяте травня!