Тринадцята казка
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»,
- ISBN: 978-617-12-1529-0
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Тринадцята казка». Краткое содержание книги:
Допитливій та кмітливій Марґарет доведеться не лише розгадати загадку «тринадцятої казки», а й зустрітися зі своєю сестрою-близнючкою… яка померла під час народження.
Інші мешканці будинку теж наче розквітли. Бабусині очі оглянув лікар, і її, попри гучні ремствування, повезли до окуліста. Повернулася вона зрячою. Хазяйка була така рада бачити дім у його оновленому, чистому стані, що вмить немов помолодшала і з небаченою енергією приєдналася до Естер у її рішучих реформаторських зусиллях. Навіть Джон-копач, який понуро корився наказам гувернантки і завжди відвертав свої похмурі очі від її сяючих всевидющих зіниць, — і той не зміг встояти перед тим позитивним впливом, який справляла енергія Естер на хатнє господарство. Не кажучи нікому ані слова, він узяв свої великі ножиці й пішов до класичного парку — вперше після катастрофи, яка спіткала парк кілька місяців тому. Джон-копач вирішив докласти всіх зусиль, щоб загоїти рани, спричинені колись бездумним насильством, і сама цілюща природа прийшла йому на допомогу.
Чарлі намагався триматися подалі від Естер, і обох це вдовольняло. Гувернантка не мала особливого бажання займатися чимось, що виходило за межі її обов’язків, а її головний обов’язок становили ми. Естер, як могла, дбала про наші тіла й наші душі, але наш дядько був поза межами її юрисдикції, й вона воліла не чіпати його без особливої потреби. Вона ж не Джейн Ейр, а він не містер Рочестер! Під натиском її енергії Чарлі відступив до старих дитячих кімнат на другому поверсі і зачинявся тепер у них, скніючи в товаристві самих лишень своїх спогадів. Вплив Естер на Чарлі обмежився суттєвим покращенням його раціону і суворішим контролем фінансів, які раніше, під чесними, але короткозорими очима Хазяйки, безсоромно розкрадалися спритними ділками та нечесними торговцями. Але жодної з цих змін на краще Чарлі не помітив, а якби й помітив, йому однаково було б до того байдуже. Утім, дітей Естер тримала подалі від нього, і якби він хоч на мить про це замислився, то був би їй дуже вдячний. Естер правила твердою рукою, тож у розлючених сусідів відпала потреба приходити і скаржитися на двійнят, а в Чарлі — потреба спускатися до кухні по бутерброди, що їх готувала для нього Хазяйка. А найголовніше — йому вже не треба було навіть на хвилину полишати отого свого вигаданого царства, у якому він поселив Ізабель, саму лиш Ізабель і нікого, окрім Ізабель. Так, Чарлі втратив територію, але навзамін здобув свободу. Він не чув Естер, не бачив її й жодного разу про неї не подумав.
Естер святкувала перемогу. Може, ніс її й скидавсь на картоплину, але цілеспрямованості їй було не позичати.
Міс Вінтер перервала розповідь, її очі дивились кудись у віддалений куток кімнати, а свідомість, вочевидь, опанувало минуле, яке подекуди уявляється нам реальнішим від сьогодення. У куточках її очей та вуст ховалася печаль і втома. Знаючи, якою тонкою буває нитка оповіді, я міркувала, яким би чином тактовніше підштовхнути письменницю до продовження розмови.
Пауза явно затяглася.
— А ви, — обережно мовила я, — як ви ставилися до Естер?
— Хто, я? — Міс Вінтер якось відсторонено кліпнула очима. — О, вона мені подобалася. У тім-то й біда.
— Біда?
Віда Вінтер знову кліпнула очима, завовтузилася у кріслі й кинула на мене несподівано гострий, не надто привітний погляд, і я зрозуміла, що нитка таки перервалася.
— Гадаю, на сьогодні досить. Можете йти.
Записуючи історію гувернантки Естер, я швидко повернулася до звичного розкладу й темпу роботи. Уранці я вислуховувала розповідь міс Вінтер, майже не роблячи при цьому позначок у записнику, а згодом, повернувшись до себе й озброївшись своїми вірними дванадцятьма олівцями та стругачкою, схилялася над сторінками, переносячи на них те, що чітко зафіксувала моя пам’ять. Слова, збігаючи з кінчика олівця на аркуш, відтворювали в моїх вухах інтонацію міс Вінтер, а пізніше, перечитуючи вголос написане, я відчувала, що моє обличчя набуває характерного для письменниці виразу. При цьому моя ліва рука то підводилася, то опускалася, імітуючи її промовисті жести, а права лежала, наче скалічена, на колінах. У моїй уяві слова перетворювалися на образи і сцени. Ось стоїть Естер, чепурна і чиста, від неї виходить сріблясте сяйво, воно утворює навколо неї світлий ореол, що поволі шириться — спочатку на її кімнату, потім на будинок, а опісля й на його мешканців. Хазяйка з невиразної постаті, що повільно рухалася в напівтемряві, трансформувалася у жваву бабцю з чіткими обрисами, яка моторно порається в чистих і світлих кімнатах, приглядаючись до всього вже зрячими (дяка окулістові!) очима. А ось і Еммеліна, яка піддалася чарівній аурі Естер і дозволила перетворити себе з немитої та недогодованої бродяжки на чистеньку, пухкеньку і добросерду дівчинку. Ореол Естер поширився навіть на класичний парк: ось її світло осяває скалічені тисові гілки і кличе до життя нові зелені пагони. Ген там, поодаль, на межі світла й мороку — похмурий мовчазний садівник на прізвисько Джон-копач; він пасивно опирається змінам і ніяк не хоче потрапляти під магічний вплив сяйва, що виходить від Естер. Поставав у моїй уяві й Чарлі; він блукав у темряві, поза межами аури Естер, усіма чутий, але ніким не бачений. А ще я бачила Аделіну… цю загадкову і жорстокосерду Аделіну.