Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
Тоді модним шляґером був «Матчіш»… Буквально всі насвистували його, юрмлячись біля кіоску… й стоячи в черзі до вбиральні… А потім усі знову поверталися на перехрестя. Найбільше пилюги було за Тампль… Там, де рили метро… Далі був зелений скверик, завулки, Ґренета, Бобур… Вулиця Ельзевір о сьомій вечора — то було щось! Вона була в іншому кінці кварталу.
Мати малого Робера, учня, жила в Еперноні, він відсилав їй весь свій заробок, дванадцять франків на тиждень, його годували, а спав він під верстатом на матраці, який сам скручував щоранку. Я намагався триматися подалі від цього хлопчака! Я був надзвичайно обережним, не розповідав жодних історій, був насторожі…
Антуан, єдиний робітник, був надзвичайно суворим і діставав його за кожну дрібницю. Проте місце йому таки подобалося, адже після семи годин роботи йому давали спокій. Він міг розважатися на сходах. У дворі було повно котів, і він носив їм об'їдки. Коли він ішов сходами, то зазирав у кожну замкову шпарину… Це було його улюбленим заняттям.
Коли ми краще запізналися, він розповів мені про це. А також продемонстрував свою систему підглядання у вбиральні, щоб бачити, як панянки пісяють. Він просвердлив дві дірки в одвірку, які затикав маленькими корками. Таким чином він бачив усіх, включно з пані Ґорлож, вона була найбільша курва, це він бачив по тому, як вона задирала спідницю…
Підглядання було його пристрастю. Мовляв, у неї були стегна, як велетенські колони пам'ятника. А потім ще в неї була така шерсть на лобку, просто хутро, що росло аж до пупа… Малий Робер навіть бачив її під час регул… Вона забризкувала червоним увесь нужник… Він ніколи не міг уявити собі таку величезну сраку… Він обіцяв показати мені дещо крутіше, іншу дірку, яку він пробив у стіні спальні, якраз поряд з ліжком. Окрім того була ще одна можливість… Якщо вилізти на плиту… в кутку кухні, можна зазирнути через кватирку й бачити все ліжко. Робер спеціально для цього вставав уночі, щоб подивитися, як Ґорложі трахаються. Наступного ранку він розповідав мені геть усе, щоправда, мав якийсь відсторонений вигляд і ледве тримався на ногах… У нього злипалися очі…
Малий Робер переважно займався філігранною роботою… Гравіюванням… Він орудував напилками завтовшки з волосину… Окрім того, готові вироби він покривав патиною… То вже були не волосинки, а сіточка павутинок… Від постійного напруження зору йому різало очі… Тож він переривав роботу й обризкував водою майстерню.
Антуан ні в чому йому не попускав і мав на нього зуб. Мене він також не терпів. Нам хотілося заскочити його, коли він жигав господарку. Таке нібито вже траплялося… Робер весь час торочив про це, але був не впевнений… Можливо, то були лише плітки. За столом Антуан тримався так, що жоден не наважувався йому заперечувати. Через найменше зауваження, яке йому було не до шмиги, він просто закипав й одразу йшов збирати свої речі. Йому обіцяли збільшення платні… на 10 франків… навіть на 100 су…
— Ідіть до сраки! — відповідав він нещасному Ґорложеві… — Гидко на вас дивитися. У вас навіть порядного взуття немає на ногах!.. Що ви можете обіцяти?.. Знову мені баки забиваєте!..
— Не переймайтесь, Антуане! Запевняю вас, що все налагодиться! З часом!.. Я переконаний!.. Скоро… Значно раніше, ніж ви думаєте!..
— Налагодиться, ще б пак!.. Це як мертвому припарки! Та я скорше архієпископом стану!..
Ось так вони бесідували. Їх уже ніщо не стримувало. Господар зносив усе. Він боявся, що той піде геть. Сам він не хотів себе нічим обтяжувати… Бруднити руки. Чекати, коли щось зміниться… Він любив попивати каву з вершками й позирати у вікно, покурюючи люльку… Панорама кварталу Маре… Особливо, коли моросило… Розмови його дратували… Можна було робити що завгодно, тільки не звертатися до нього з якимись проханнями. Він сам відверто нам заявляв: «Робіть так, ніби мене тут немає!»
Я так і не знайшов покупців — ні гуртом, ні в роздріб… Усі химери та інші чудовиська й досі залишалися в мене на руках… Проте я робив усе, що міг… Від Мадлен до Бельвіля… Усе оббігав, усе спробував… Від Бастилії до Сен-Клу не залишалося жодних дверей, в які б я не постукав… Усі крамниці зі старим мотлохом… усі годинникарі… від вулиці Риволі до цвинтаря Баньє. Мене вже знали найзлиденніші євреї… Усі телепні… Всі золотарі… Але мене гнітили невдачі… Ніхто нічого не хтів купувати… Так не могло тривати вічно… Нещастя також стомлюють…