Кров і пісок

Коли еспада виступав у Севільї, день для його близьких тягся нестерпно довго. В інших випадках вони терпляче й покірно чекали вечірньої телеграми. Але тут Хуаи змагався зі смертю зовсім поруч, і його рідні, охоплені непевністю і тривогою, хотіли щочверть години знати, як розгортаються події на арені.

Лимар, одягнений як сеньйор, у гарному світлому костюмі та капелюсі з шовковистого фетру, пообіцяв жінкам, що передаватиме їм новини з кориди, хоча й був розлючений нечемністю свого уславленого родича — адже той і не подумав підвезти шуряка до цирку в екіпажі квадрильї! Щоразу, як Хуан уб’є бика, він посилатиме сюди з новинами якогось хлопчика, адже їх кишить навколо цирку.

Корида обернулася для Гальярдо в справжній тріумф. Вийшовши на арену й почувши бурхливі оплески, матадор відчув приплив могутніх сил.

Земля, на якій він тепер стояв, була його землею. Навіть вигляд арени впливав на забобонну душу Гальярдо. Згадалися йому широкі білуваті арени Валенсії та Барселони; темні землянисті арени півночі і червонястий Грунт великого мадридського цирку. Севільська арена відрізнялася від усіх інших — посилана піском із Гвадалквівіру, ніби побризкана світло-жовтою фарбою. А коли з розпорених кінських черев, мов із тріснутих глеків, лилася На арену Севільї червона кров, Гальярдо здавалося, що він бачить перед собою барви національного прапора, того, який майорів над куполом цирку.

Розмаїття архітектурних стилів також впливало на збуджену уяву тореро. Здебільшого йому доводилося виступати в сучасних цирках, збудованих або в романському, або в арабському стилі, схожих на нові церкви, які завжди вражають своєю банальністю й несмаком. Севільський цирк здавався Гальярдо величним храмом, де кожен камінь нагадує про зниклі покоління. Під його стародавнім порталом колись проходили чоловіки в білих перуках, а арену, посипану піском кольору охри, топтали найславетніші герої. Тут виступали і знамениті вихованці ронденської школиРонденська школа — знаменита школа тавромахії. Заснована у XIX ст. в Ронді., що підняли мистецтво тавромахії на вищий щабель, холоднокровні та досконало точні в бою, і веселі та спритні тореадори Севільї, які приголомшували публіку стрімкими й зухвалими випадами... Сп’янілий від оплесків, гамору, сонця, Гальярдо прикипів поглядом до білої мантильї та блакитної сукні за балюстрадою однієї ложі і почував себе здатним на нечувані подвиги.

І справді, цього дня Хуан показав такі чудеса вправності та сміливості, ніби вирішив затьмарити всіх матадорів і домогтися, щоб публіка аплодувала тільки йому. Ніколи ще Гальярдо так не вражав своїх шанувальників. Дон Хосе схоплювався на ноги за кожним подвигом свого тореро і кричав, звертаючись до невидимих ворогів, що ховалися в натовпі глядачів: «Ну, хто тепер посміє сказати хоч слово!.. Перший матадор світу!»

Другого бика, якого мав убити Гальярдо, Насйональ, за наказом маестро, заманив помахами плаща під саму ложу, в якій біліла мантилья на блакитній сукні. Коло доньї Соль сидів маркіз із двома дочками.