Небезпечнi мандри
- Автор: Адамс Ричард
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0401-8
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Небезпечнi мандри». Краткое содержание книги:
Кожна сторінка дихає такою любов’ю до пухнастих мандрівників, що читач мимоволі переймається високогуманiстичним пафосом автора: життя на Землі можливо зберегти лише за умови гармонійного, рівноправного співіснування «дикої» природи та людської цивілізації.
— Зараз я повинен вернутися до своїх друзів на патрон, але ми ще навідаємо вас! Прийдем однієї ночі й, повірте мені, відкриємо клітку незгірш вашого фермера, I тоді кожен з вас, хто захоче жити на волі, зможе піти з нами!
Самшит саме хотів щось відповісти, коли це від дверей почувся схвильований голос Чашечки:
— Ліщино, на подвір’я вийшла кішка!
— Ми не боїмося котів, коли зустрічаємо їх у полі! — похвалився Ліщина Самшитові. Намагаючись показати, що він не дуже поспішає, ступив спочатку на сніп, а тоді скочив на підлогу. Чашечка дивився на подвір’я крізь щілину біля навісів. Малий не приховував переляку.
— Ой, вона нас почула, Ліщино! — прошепотів він.
— То виходь звідти, — сказав Ліщина. — Тримайся ближче до мене і, як тільки я побіжу, мчи за мною щодуху!
Не зупиняючись, щоб виглянути в щілину, він обійшов прочинені досередини двері й став на порозі. Смугаста кицька з білими грудьми й лапами неквапливо прогулювалась попід стосом дров у протилежному кутку невеличкого двірка. Вона зразу ж помітила Ліщину на порозі й заклякла на місці, втопивши в нього очі й посіпуючи хвостом. Ліщина звільна скочив з порога й знов зупинився. Скісне сонячне проміння вже заливало двірок, у тиші дзижчали мухи над купкою гною. Пахло соломою, пилюкою і глодом.
— Чогось у вас вигляд дуже захарчований, — зухвало заговорив Ліщина до кішки. — Невже пацюки поробились такі розумні, що не попадаються вам до лап?
Кішка не відповіла. Ліщина сидів, кліпаючи очима проти сонця. Кішка припала до землі. За спиною Ліщини нервувався Чашечка, й Ліщина, не зводячи очей з кішки, відчував, як той тремтить.
— Не бійся, Глао-роо! — прошепотів він. — Нехай вона перша кинеться на нас! Сиди тихо!
Кішка почала бити по землі хвостом і поводити задком з боку в бік, лаштуючись стрибнути.
— Ви не вмієте бігати? — старався роздражнити хижачку Ліщина. — Таки не вмієте! Ах ви, вирячката кухонна підлизниця…
Зненацька одним стрибком кішка перетнула двірок, але тієї самої миті стрибнули в інший бік кролі, сильно відштовхнувшись від землі задніми лапами. Кішка гналась за ними таки дуже швидко, і хоч кролі добре приготувалися до стартового кидка, вони ледве-ледве встигли проскочити на відкритий простір. Біжучи попід довгою коморою, вони чули збуджений гавкіт пса, що метався по двору, натягнувши до краю мотузок. На пса накричав чоловічий голос. Аж опинившись у рятівному живоплоті біля стежки, кролі стали й озирнулись. Кішка враз зупинилась і, вдаючи незворушність, почала вилизувати лапу.
— Коти страшенно не люблять шитися в дурні! — пояснив Ліщина. — Далі вона не поженеться за нами, а коли б вона не кинулася отак на нас, то переслідувала б і далі, ще й подругу покликала б на поміч. Чомусь від котів не слід тікати зразу, а треба чекати, поки вони і на тебе кинуться. Добре, що ти вчасно запримітив кицьку, Глао-роо!
— Я радий, якщо справді хоч чимось допоміг, Ліщино! Але чого ми сюди ходили, для чого ти розмовляв із тими кролями в клітці?
— Перегодом я все тобі розкажу. А зараз ходімо в поле та попасемось. Потім помаленьку, щоб ти не натомився, подамося додому.
25. НАБІГ
Ліщина й Чашечка вернулися в Соти аж надвечір. На півдня зарядив дощ, і довелося пересидіти в одній з повіток, що стояли над стежкою. Ніхто не спитав їх, де вони були цілий день, тож Ліщина зразу спустився у свою нору, попросивши малого поки що нікому не розповідати про їхню пригоду. В норі нікого не було, то він зручно ліг і за хвилину й заснув.
Прокинувшись, він відчув: П’ятий, як завжди, поруч. Був іще досвіток, суха, приємна долівка надила ще поспати, але П’ятий не дав заснути.
— Ти був мокрий як хлющ, Ліщино!
— Ну то й що? Чи ти не знаєш, що трава вчора були мокра?
— Ні, ти намок не на сильфлаї! Адже ж правда, тебе цілий день не було в колонії?
— Я ходив пастися на долину.
— Їв буряки та брукву. А лапи твої пахнуть подвір'ям садиби — висівками та курячим послідом. Але тут іще щось є чудне, чого я не вчую нюхом! Скажи, що сталось?
— Ну, мав я сутичку з кицькою! Було б про що переживати!
— Я переживаю, бо ти щось приховуєш від мене, Ліщино. Щось небезпечне!
— Зараз у небезпеці Падуб, а не я. Чого непокоїтися через мене?
— Падуб у небезпеці? — здивовано перепитав П'ятий. — Але ж Падуб із товаришами ще вчора надвечір щасливо прибув у чужу колонію! Кегаар приніс вісті про це. І ти цього не знаєш?
Ліщина зрозумів, що попався.
— Ну то дізнався оце від тебе. Дуже радий за них!
— Виходить отак, — підсумував П’ятий. — Ти вчора ходив на ферму й рятувався від кішки. І хоч би що воно було — те, що ти замислив, — воно так тебе захопило, що ти забув увечері спитатися про Падуба!