Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Галино, як там Ліна? — запитав він, заходячи на кухню.

— Уже краще. Сьогодні зранку навіть трохи поїла. Правда, Аня сказала, що кілька днів їй доведеться провести в ліжку, поки сил не набереться. Але я думаю, що вже сьогодні до вечора вона збереться гуляти. Її завжди було важко втримати в ліжку.

— Це добре. А ви Аню не бачили? — запитав Нік, виходячи з кухні.

— Вона з самого ранку в саду щось робить.

Він справді знайшов Аню в саду. Вона збирала трави для різних настоянок.

— Аню, привіт! Як спалося? — запитав Нік.

— Загалом нормально. Випила відвару трав заспокійливих, настоянки снодійної і трохи виспалась. Як твоя рука?

— Добре. Майже не болить. Ти була у Ліни сьогодні? Як вона?

— З нею все гаразд. Відпочине кілька днів, сил набереться, буде як новенька. Пішли, я твою рану огляну. Ти йди в палату, а я зараз руки помию і прийду.

Аня залишилася задоволена побаченим. Рана була чиста та почала гоїтися. Вона наклала свіжу мазь, перебинтувала і відпустила Ніка. До обіду залишалося зовсім небагато часу, тому він зручно влаштувався в кріслі у вітальні і вирішив почекати там. Біля крісла стояв меч ангела, який вони забрали вчора. Виявляється, він забув його вночі у вітальні. Нік взяв меч, щоб уважніше роздивитися його при денному світлі. Він був справді красивий. Здавалося, що той був цілком зроблений із золота, але Нік знав, що золото — м’який метал і не може застосовуватися у холодній зброї, тому зрозуміти, що це за матеріал, він не зміг. По всій довжині леза з обох боків було нанесено гарні візерунки та написи. Мабуть, це були руни або заклинання, які і надавали мечу незвичайні чарівні властивості. Він замилувався мечем. Провів рукою по рунах і відчув, що вони теплі. У цей момент на другому поверсі в кімнаті Ліни стався срібний спалах. Від несподіванки Нік впустив меча. Той упав на підлогу зі дзвоном. Це привело його до тями. Не минуло й миті, як він, підхопивши меча з підлоги, біг сходами на другий поверх. Не стукаючи, влетів у кімнату Ліни. Вона лежала на ліжку, а біля вікна стояв ангел. Не роздумуючи, він став між ними, виставивши перед собою меч. Кров стукала у скронях. Він дивився ангелу прямо у вічі, готовий до всього. Ангел навіть не поворухнувся. Здавалося, поява людини його анітрохи не збентежила. Він нерухомо, уважно і з цікавістю розглядав Ніка.

— Ніку, заспокойся. Все добре. Мені нічого не загрожує. Ніку, ти мене чуєш? — пробилися в голову слова Ліни крізь грюкіт крові в скронях. Він озирнувся на Ліну. Побачив, що вона спокійно лежить на ліжку і дивиться на нього з посмішкою, опустивши меч, він відійшов і трохи зніяковіло став осторонь.

— Все добре. Це гість, — сказала Ліна. — Давай краще його вислухаємо.

— А це і є той герой, який так вчасно втрутився в ситуацію вчора? — спитав ангел і ще раз уважно подивився на нього. — Ого! Та він же Золотий! Нічого собі знахідка у тебе, Ліно! Та ще й повністю ініційований! Очевидно, нас чекають великі події, якщо він з’явився.