Фірма

— А ти що йому на те?

— Я запевнив, що поки все безпечно. Поки що витік інформації запломбовано. Та думаю, що він мені не повірив.

— Як там Мак-Дір? — спитав Лок.

— Він із дружиною мав пречудовий тиждень. Ви її хоч раз бачили в бікіні на мотузочках? Вона в одному такому ходила. Просто надзвичайно! Для задоволення маю світлини.

— Я сюди прийшов не для того, щоб вирячатися на світлини, — буркнув Лок.

— Ну, не скажи. Вони з нашим другом Ебанксом провели цілий день — тільки вони і палубний матрос. У воді бовталися, рибку ловили. І багато балакали. А про що — не знаємо. Ніяк не вдавалося підійти достатньо близько. Та це мені здається дуже підозрілим. Занадто підозрілим.

— А я не бачу нічого підозрілого, — мовив Олівер Ламберт. — Про що би їм говорити, як не про плавання, риболовлю, й звісно, про Ходжа й Козінскі? І якщо вони ведуть розмови про Ходжа й Козінскі, яка з цього шкода?

— Він же не був знайомий з Ходжем й Козінскі, Олівере, — мовив Лок. — То чого це йому аж так цікавитися їхніми смертями?

— Ти ж не забувай, — пояснив Девашер, — що при першій зустрічі Тарранс йому сказав, що їхні смерті не були випадковими. То тепер він — Шерлок Холмс, який розшукує відгадку.

— Він же їх не знайде, правда, Девашере?

— Господи, звісно, ні. Це була ідеальна робота. Деякі запитання таки залишилися без відповідей, та кайманська поліція має стовідсоткову впевненість, що їх ніхто не знайде. І наш малий Мак-Дір також.

— Тоді чого ж так хвилюватися? — запитав Ламберт.

— А тому, Оллі, що у Чикаго хвилюються, і мені ще добре платять за те, щоб і я тут хвилювався. І поки нас не облишать федерали, усі хвилюватимуться, зрозуміло?

— І що він ще робив?

— Звична кайманська відпустка. Секс, сонце, ром, закупи, витрішки. У нас на острові троє людей, кілька разів його ніби загубили, та нічого серйозного не було, сподіваюся. Я ж завжди кажу, що неможливо непомітно слідкувати за людиною двадцять чотири години на добу й сім днів на тиждень. Тож іноді доводиться грати на удачу.

— Думаєш, що Мак-Дір плескає язиком? — запитав Лок.

— Я, Нате, знаю те, що він бреше. Збрехав про випадок у корейській крамниці місяць тому. Ви навіть не хотіли в те вірити, та я впевнений, що він по своїй волі туди заходив тому, що хотів з поговорити Таррансом. А один з наших припустився помилки, занадто наблизився, тому все перебив їм. Ось така версія не Мак-Дірова, а того, що дійсно там було. Так, Нате, я гадаю, що він щось розповідає. Може, бачиться з Таррансом і каже, щоб той горів у пеклі. Може, вони там разом курять травичку. Я не знаю.

— То в тебе немає нічого конкретного, Девашере? — мовив Оллі.

Біль у голові подужчав і вже зсередини розпирав череп. Так боліло, що можна було збожеволіти.

— Ні, Оллі. Нічого нема такого, як із Ходжем і Козінскі, якщо ти про це. Тих двох ми записали й були впевнені, що вони готові були все викласти. А з Мак-Діром інакше.

— Він теж новачок, — мовив Нат. — Юрист, що працює тут вісім місяців і нічого не знає. Вже тисячу годин витратив на пітні папки, і мав справи лише з легальними клієнтами. Ейвері був дуже обережним з документами, яких торкався Мак-Дір. Ми ж про це вже говорили.

— Йому нічого говорити, бо він нічого не знає, — додав Оллі. — А Марті й Джо знали до біса багато, бо ж у нас роками працювали. Мак-Дір — новобранець.

Девашер легенько потирав вилиці.

— Значить, ти найняв справжнього тупака. Припустімо лишень, що ФБР дізнається, хто наш найголовніший клієнт. Окей. Давай обмізкуємо разом. От лишень уяви, а що як Ходж і Козінскі виявили, хто ж саме наш цей важливий клієнт. Ти розумієш, про що я? І якщо це так, то уявімо, що федерали взяли й розказали Мак-Діру все, що знають, та ще й дещо прикрасили. І раптом твій невіглас-новачок є великим розумником, та ще й дуже небезпечним?

— Як ти це доведеш?

— Для початку ми встановлюємо постійний нагляд. І за жінкою хай цілодобово слідкують. Я дзвонив Лазарову, запросив більше людей. Сказав, що нам потрібні нові обличчя. Завтра я вирушаю до Чикаго на коротку зустріч з Лазаровим, може, і з містером Моролто. Лазаров думає, що Моролто вийде на свого крота у ФБР. Серед тих, хто наближений до самого Войлеса і продає інформацію. Це, мабуть, страшенно дорого. Вони хочуть спершу оцінити ситуацію, а тоді вирішувати, що робити далі.

— І ти їм скажеш, що Мак-Дір ляскає язиком? — запитав Лок.

— Я скажу те, що знаю і те, що підозрюю. Побоююся, що коли ми спокійно сидітимемо й чекатимемо певності, буде вже занадто пізно. Я впевнений, що Лазаров пропонуватиме якісь плани, щоб його прибрати.

— Плани попередні? — ніби з надією запитав Оллі.

— Ми вже минули попередню стадію, Оллі.